Лекс
Злюка!
Подумки посилаю навздогін зухвалому дівчиську. Блондинка швидко тікає від мене. Хоч би подякувала, що я її врятував від падіння. Дрібна вередунка.
Нога болить і твердо не виходить далі йти. Злегка накульгуючи, поспішаю на вихід. У таку дупу я ще не потрапляв. Треба терміново їхати додому. Спина мокра, відчуття саме мерзенне.
Дідько!
Біля дверей зустрічаю тих, кого мій зовнішній вигляд тільки обрадує.
- Ви тільки подивіться, хто зранку скупатися встиг!
- Ще й кульгавим став за декілька тижнів до чемпіонату. Ха-ха.
Що я і думав. Радіють вороги.
- Сомови, валіть, куди збиралися! - зриваюся з роздратуванням на близнюків, до мого горя, однокурсників.
- Ні вже, Корнєв. Ми хочемо теж в універі купатися, - тягне посмішку Овсій, він особливо бісить.
- Піди попроси у жінки зі шваброю. Вона тобі швидко душ організує, — бажаю йому, і навіть можу провести та допомогти.
- Нічого собі, - усміхається другий близнюк Гордій, він самий каламутний в їх сімейці. - Це ж треба, як тобі довелося влучно попірнати. Але ти не хвилюйся, всього лише залишишся без участі, сам знаєш де.
- Ні-ні, не слухай брата, - влазить Овсій. - Краще приходь на чемпіонат. Хто моїй перемозі ще так порадіє? Звичайно, головний суперник.
Ось же дурні.
- У мене все нормально з ногою. Зрозуміло вам? Це ти, Сева, будеш скиглити, коли я отримаю звання «Кращий в паркурі». Я з нетерпінням чекаю твій облом і ниття, що я знову у всьому найкращий!
Змовчати не про мене, розумію.
Але вони дістали вже. Всіх Сомових терпіти не можу. Старший брат ще у них є. Навіть з ним я побитися встиг. А скільки разів з близнюками махав кулаками, того й не злічити. Ми вороги, так у нас і залишиться.
Посилаємо один одного, як завжди на межі, щоб побитися. Більше не затримуюся з братами та поспішаю до своєї тачки. Заспокоїтися не виходить, ні в дорозі, ні вдома після душу. Я живу неподалік від універу. Батько так порахував, що частіше буду на навчання потрапляти, коли купував мені квартиру.
Повертатися в універ немає бажання. Але вдома я розлючуюся ще більше. Штовхаю грушу в коридорі, стріляю з лука по мішені в гостьовій. Перевіряю ногу, схоже на розтягнення зв'язок. Я займаюся паркуром, нас вчать падати, можу навіть з даху зістрибнути та нормально приземлитися.
Залишається загадкою... чому я постраждав через дівчисько? Як я міг забути про особисту страховку, кидаючись, аби вона, не дай боже, не промокла. Нащо це мені?! Дебіла шматок, так я себе тепер называю.
Приймаю повторний душ. Ну все, пішли вони, ці Сомови. Перед виходом беру сорочку, кинути в прання. Несу і помічаю слід помади на комірі.
Ото вже трясця його матері!
Так ось чому вона випускала голки... інших причин я не бачу.
І приставуча Тіна ще додумалася, тертись об мій одяг пухкими губами. Але з нею все зрозуміло, не відженеш. Інші самі липнуть. Після фрази, хто сумує - отримую в очах дівчат потрібний знак — веди до себе, Лекс, я згодна на все.
Тільки дрібна бунтарка, першокурсниця, ставила з себе ділову принцесу.
Моє повернення не залишається без уваги. Першою на шляху попадається знайома шатенка. Намагається підійти до мене, муркочучи, який я красунчик. Сам знаю, це вона мене раніше на годину не бачила.
- Не до тебе зараз, - грубо відсилаю її.
Нехай я вже ім'я шатенки забув, але пам'ятаю, хто не дав мені з нею замутити після клубу. Овсій Сомов. Він помітив мій до неї інтерес і першим підкотив. Коротше, той єдиний випадок, коли відбивають дівчину, зі мною відбувся. Потім вона йому набридла, зараз у Овсія все серйозно з іншою.
Мені та шатенка була цікава, щоб якийсь час провести. Навряд її муркотіння я б стерпів довше місяця. Важливий сам принцип! Мій головний суперник так і хоче вмочити мене фейсом в лайно.
Ну що ж, хотіти не шкідливо, і ми скоро дізнаємося, хто там по самі вуха опиниться.
- Ти де пропадав? - до мене підходить Кіт, мій однокурсник і друг.
- Тобі все говорити або вистачить, що я вляпався зранку по повній програмі?
- Ще й питаєш? Звичайно, все! - Кіт пожвавлюється, тепер не відстане.
Секретів від друга не тримаю, ми з першого курсу в одній тусовці. Та й треба ж когось присвячувати в мої неперевершені плани. Хоча й не все вдається, приклад, був сьогодні. Аби в минулому залишився, і я знову перетворився на щасливчика.
- Он вона, - помічаю ту заразу біляву, показуючи на дівчину біля вікна. - Нормально ж до неї підійшов. Така шкідлива виявилася. Воно й зрозуміло, з її довбанутою сімейкою.
- Лекс, ти впевнений, що не переплутав? - Кіт придивляється до неї на відстані. - Раптом вона не сестра твоїх ворогів? Вона навіть на них не схожа.
- Це здалеку тобі здається. Дівчисько світленька та невисока, на відміну від братів. Але я бачив її очі. Кажу тобі, ніби з близнюками спілкувався.
Досі, як згадаю, аж увесь пересмикуюся.
Бр-р-р…
Аріну можна назвати гарненькою, збиває з пантелику світло-золотисте волосся, ще примхлива улоговинка на верхній губі, і те, яка вона маленька, мені до плеча ледь дістає. Проте ось цей впертий погляд з викликом, точнісінько котячий розріз очей бурштинового кольору - не забувається, нагадуючи ворогів.
Я ж п'ять років це бачу у братів Аріни. Себе добрим хлопцем теж назвати не можу, і з мого боку в них прилітає не більше тепла. Бісимо один одного та цього не приховуємо.
Раптом вона відліплюється від вікна, крутить головою, немов у пошуках когось.
Помічає мене. Так, точно побачила.
- З такою скучити не доведеться. Дівчисько вогонь! - ірже поруч Кіт.
Ми зрозуміли, що Аріна мене помітила, тому як — кулаком помахала. Гіршої вередунки в житті не бачив.
- Та ось же, з нею доведеться більше часу, - невдоволено бурмочу, і киваю другу, що пора йти, мовляв, закінчуємо спостереження за жертвою.
По дорозі до нашого курсу, Кіт завалює питаннями.
#349 в Молодіжна проза
#3084 в Любовні романи
#1472 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 18.02.2022