Аріна
Скидаю виклик від подруги. Не можу говорити. Декан в цей момент передає мені важливу інформацію для тренера:
- Багато студентів надіслати не можу. Але спробую щось придумати для вас.
- Дякую, Павло Олегович! Все-все передам.
Вилітаю за деканські двері з почуттям виконаного обов'язку. Яка ж я молодець! Нічого такого не зробила, а все одно хвалю себе. Тренер буде радий, якщо приженуть, хоч скільки вболівальників до нас на гру.
Зупиняюся в коридорі, витягаючи телефон із рюкзака. Краще заздалегідь з'ясую у Лізи, куди бігти на лекцію. Нам часто змінюють аудиторії. Поки пробіжуся, поки знайду перший курс. Запізнюся і отримаю потім від суворого викладача.
Натиснути на виклик не встигаю.
Мені нахабно заважають!
- Сумуєш, крихітко?
Наді мною нависає високий брюнет, старшокурсник по виду. Різко стає не по собі, адже він свердлить мене майже чорними очищами, темно-карого кольору. Губи згинає в привітній усмішці, від чого на його підборідді з'являється приваблива ямочка. Що тут сказати, красунчик, причепитися мені ні до чого.
Тільки на шию до нього стрибати від щастя теж щось не хочеться.
- Я що, з п'яльцями тут стою, вишиваю хрестиком і сумно зітхаю? - з'ясовую, чим я могла себе, сумуючою, видати?
Мені бігти вже час, стільки справ попереду. Зовсім не до красунчика.
- Ди-ивно, - тягне він, підбираючись ближче. - Ти кричала мені уві сні, що моя. Просилася на ручки, стрибала зверху. Не віриш?
- Ні-і! Ще чого не вистачало!
Машу головою, і в шоці задкувати від нього починаю. Ось же псих!
Це ж треба, які ускладнення бувають після тусівок і клубів. Міг з коктейлями перебрати, або чим ще хлопці ночами займаються. Хто як, а з цим все зрозуміло. Не вдома сидить з розумними книжками.
Знаю я цю породу, таким тільки дай дівчат міняти та й викидати. Моє чіпке око в ньому швидко визначило мажора. І не тільки! На комірі його світло-сірої сорочки, так пречудово видніється слід від рожевої помади. Ясно ж, зранку скрізь встиг цей павич. Мало йому бабію!
У мене троє старших братів, на хвилиночку. Наслухалася. Надивилася. Зі снами найтиповіша брехня для підкату. Все зрозуміло, крім одного…
Чому він до мене причепився? Чим я зранку так йому сподобалася?
Хлопець відразу напав на мене, а потім тільки почав розглядати.
Повз нас пропливають дві гламурні студентки, з тим виглядом, що універ переплутали з подіумом. Затримуються біля красунчика, стріляючи спокусливо оченятками. Але він і не дивиться на них. Втупився на мене, хоч би що йому. Зараз дірку пропалить.
А я стою така, в мішкуватому світшоті, смикаю туди-сюди шнурок спортивних штанів. Волосся в хвіст зав'язала, з макіяжем ніколи не встигаю. Брати в шию женуть з дому, щоб мене підвезти.
- Даремно не віриш... - хлопець не відстає і перегороджує мені шлях. - Зараз доведу. Ти назвала уві сні своє ім'я, Аріна.
Отакої!
Швидко прикидаю ймовірність, як він вгадав.
Хоча... міг підготуватися, заздалегідь з'ясувати. Тільки навіщо?!
- Прізвище та ПІН-код картки теж здала? - ух, як я напружуюся, що навіть забуваю, куди після декана поспішала.
- Ні, тільки ім'я. Але нам же і цього вистачить, щоб піти на побачення? Мене звуть Олексій, - і за руку мене рішуче хапає.
Ну й нахаба! Доводиться щипатися та відбиватися.
У мене з'являються підозри в розіграші. Скоріше за все розважається з друзями, як можна наївних дівчат швидко знімати. А я випадково на дорозі попалася. Пощастило, не те слово. Того й диви, зганьблять на весь універ, якщо відео викладуть в чат.
Ні, я здаватися не буду!
Верчу головою в пошуках спільників для мажорських розваг. Ті гламурні студентки далеко не пішли, стоять осторонь, поглядаючи на нас невдоволено. Ще з бурчанням проходить повз прибиральниця. Ставить відро та шваброю починає терти підлогу.
Гм-м…
Може, швабру попросити, щоб нахабу прогнати? Ні, не буду, впораюсь і так.
- Ти не на ту напав! Відвали від мене! - відштовхую настирливого хлопця, намагаючись далі пройти.
- Не зрозумів, ти не Аріна? - на мить у нього пропадає сяюча посмішка, заманливо-чарівний погляд змінюється на чіпкий і холодний.
- З ім'ям ти не помилився, а в іншому... - перериваюся, помічаючи, що він знову милується мною. Точно дивак. - Нікуди з тобою не піду. Краще відчепися, а то я запізнюся на лекцію.
Відступаю на крок.
- Побачення буде цікавіше, ніж лекція, — він рухається знову ближче, розтягуючи посмішку для підкорення.
Та щоб йому!
Штовхаю нахабу. З гордим виглядом вириваюся і різко смикаюся вперед для втечі, навіть не дивлячись під ноги.
Ай-й, тільки не це!
Не за-араз!
Здається, вголос кричу, випадково натикаючись на відро в коридорі.
Падаю разом з відром, розмахуючи руками. Тільки завалитися повністю не встигаю, мене підхоплюють міцні лапи. І приземлитися виходить не на підлогу. Опиняюся зверху на наполегливому хлопцеві. А він ліг спиною в калюжу, що витекла води з відра.
- Бачиш, крихітка? Все збувається! Ти вже на мені побувала, - навіть в такому положенні, не губиться він.
Зате я в паніці! Капець, що діється!
Валяюся тут під кабінетом декана. Найгірший ранок мій.
- Якби ти не напав, ми б не впали! Просила ж відвалити!
Олексій, в сенсі Павич знахабнілий, не тримає. І я швидко схоплююсь на ноги. Гадаю, що врізати б йому не заважало. Так я швидше заспокоюся.
Але його рятує, те, що хочеться більше сміятися, ніж стукнути. Хлопець, лаючись під ніс, піднімається в мокрому одязі. Співробітниця з прибирання лається, ми ж їй відро перевернули. Олексій, помітно накульгуючи, підходить до неї. Мабуть, при падінні травму ноги отримав. Бачу, як простягає жінці гроші за погром. Того й диви, повірю, що він щедрий лицар.
Сподіваюся, що мокрий і кульгавий лицар наступного разу обійде мене стороною. В його інтересах взагалі-то. Чим далі від мене, тим ціліше. Ну, я попередила, якщо що.
#375 в Молодіжна проза
#3038 в Любовні романи
#1435 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 18.02.2022