Між сном і дотиком

                                                                      3 Глава

 Еліна

П’ятниця почалась звично — з поспіху, кави нашвидкуруч і думок про пари, які хоч якось треба пережити. Я вже навіть звикла до цього ритму: прокидатися, вдягати найменш м'яту футболку, встигати на маршрутку, що вічно запізнюється.

Саша ж цього ранку світилася, ніби сонце зійшло виключно для неї. Я тільки злилась на свій розпатланий вигляд, коли вона підійшла до мене з невинною усмішкою:

— У мене пропозиція.

— Якщо вона не включає слово "університет" — я слухаю, — пробурмотіла я.

— Поїхали до мене додому. У мене завтра день народження. Мама напекла всього, а я не хочу бути там сама. І ти вже як частина нашої сім’ї.

Я на мить замислилась. Було дивно — так просто взяти й поїхати. Але Саша справді стала для мене близькою. Єдиною подругою, по суті.

— Добре. Тільки без сукні й офіціозу.

— Чесне слово. Буде тепло, смачно й без костюмів. Ну… майже без костюмів.

Вона сказала це з хитрою посмішкою, і я одразу зрозуміла, про кого йдеться.

Максим.

                                                                 ***

Дорога до її дому пройшла швидко. Її мама зустріла нас із відкритими обіймами й запахом кориці. Я навіть не встигла скинути кеди, як вона вже вручила мені чашку з чаєм.

— Ти — та сама Еліна? Нарешті! — усміхнулась вона. — Саша про тебе тільки й говорить. Як сестра.

Мене це злегка збентежило. В хорошому сенсі.

Ми з Сашею пішли до її кімнати, поговорили про плани на вихідні, про вечір і гостей. Потім я просто сіла на диван з книгою в руках, загорнулась у плед і… не помітила, як заснула.

Очнулась від голосів. Хтось говорив у вітальні. Здається, мама Саші. І — чоловічий голос. Низький. Знайомий. Серце стиснулось.

— Вона що, так і спить? — почувся голос Саші за дверима.

— У пледі, на дивані, сидячи… Так. — Це була її мама.

— Ану, Максим, зроби щось. Вона ж до ранку не розігнеться.

Я ледь-ледь прочинила очі. В кімнату зайшов він.

У спортивних штанах, темній футболці, з трохи розкуйовдженим волоссям. Не офісний директор. Просто… Максим.

Він підійшов до мене майже беззвучно. Я не встигла навіть глянути, як уже відчула, як він обережно бере мене на руки.

— Що ти робиш?.. — прошепотіла я, але голос був сонний і слабкий.

— Рятую тебе від кривої шиї, — сухо відповів він.

— Я можу сама…

— Ти спиш сидячи, загорнута в ковдру. Сама — вже ні.

Він поклав мене на ліжко, поправив подушку. Усе — напрочуд ніжно. А потім я почула ще один голос.

— Ну от і все. Тепер я бачила все, — мама Саші стояла в дверях із виразом повного подиву.

— Ти, Максим, — і дбайливий?

Він нічого не відповів. Лише злегка стиснув губи й вийшов із кімнати.

А я лежала з закритими очима й не могла повірити, що це щойно сталося.

У цій главі трохи затишку й турботи. Еліна заснула, а Макс… як завжди серйозний, але не такий уже й байдужий. Пишіть, чи передалась вам ця атмосфера/

До речі! У мене є Telegram‑канал «Під крилом авторки», де я не лише ділюся думками і новинами, а й часом оприлюднюю спойлери — цікаві подробиці, які не потрапили до глав. Якщо хочеш зазирнути за лаштунки історії, просто приєднуйся: https://t.me/+M6qfR8U6uek2N2Zi💛