Перше зіткнення

                                                                            1 Глава

 Еліна

Я повернулась у гуртожиток пізніше, ніж планувала. День був важкий, але всередині мене — тиша. Така, що навіть звуки за вікном здавалися надто гучними. У голові — порожнеча, перемішана з втомою й звичним "мені ок".

Коли я відчинила двері до кімнати, Саша сиділа на ліжку й уважно на мене подивилась.

— Ти в порядку? — спитала вона, відклавши телефон.

Я кивнула. Вона була єдиною, хто не ставив зайвих запитань, але цього разу, здається, хотіла порушити правило.

— Слухай, є одна річ... — почала Саша, — Я сьогодні писала дядькові. Ну, ти знаєш, Макса. Він приїде. І... хоче побачити мене. Каже, що давно не був. А ще — що привезе мені ліки.

— Ти ж просто трохи температурила?

— Ну... він такий. Перестраховується.

Я хотіла запитати, чому це викликає в неї стільки нервів, але в ту ж мить хтось постукав у двері. Саша здригнулась.

— Це точно він, — пробурмотіла вона й підвелась.

Вона відчинила двері — і я вперше побачила ЙОГО.

Високий. Статний. Темне волосся, костюм — навіть увечері він виглядав, ніби щойно вийшов з ділової зустрічі. Погляд холодний, уважний. І коли він ковзнув очима по мені — я відчула, ніби мене просканували наскрізь.

— Це вона? — запитав він, не відриваючи очей.

— Це Еліна, моя сусідка, — швидко сказала Саша. — Вона мені допомагала, коли в мене температура піднялась.

Він мовчав. А потім зробив крок у кімнату, ніби мав на це повне право.

— Займайтесь своїми справами, — кинув, звертаючись до мене. — Не варто втручатись у те, що вас не стосується.

Я звела брови:

— Перепрошую, але я не «втручалась». Я підтримала свою подругу, коли вона почувалась погано. Це називається людяність, якщо ви забули.

Його очі звузились. Саша застигла між нами, але я не відвела погляду.

— Цікаво, — лише буркнув він. — Справді цікаво.

До нього подзвонили і вийшов із кімнати, залишивши за собою напружене мовчання.

— Ти... — нарешті видихнула Саша. — Ти перша, хто так з ним заговорив. Ти що, не боїшся?

— А повинна?

Вона засміялась. Щиро, з легкою ноткою захоплення:

— Тепер мені ще цікавіше, що буде далі.

А я вперше за довгий час подумала те саме.

                                                                   Доброго дня, любі читачі!
Для мене це перші кроки у світі історій, і ваша підтримка — як крила.
Якщо вам сподобалось — залиште зірочку ⭐ і поділіться враженнями у коментарях.
Мені дуже цікаво знати, що ви думаєте🌸