Розділ 7. ДИВОВИЖНА ЗНАХІДКА В ОКЕАНСЬКИХ ГЛИБИНАХ

Мадам Віталіна могла бути задоволеною собою. Хоча кінцевої мети жінці поки що не вдалося досягнути, однак вона наполегливо й впевнено рухалася в потрібному напрямку і перші успіхи вже були очевидними. Новий монарх Синевиру дотримався своєї обіцянки і його уряд без традиційних бюрократичних затримок швидко видав дозвіл на наукове дослідження океанських глибин планети. Відразу ж моря королівства наводнила армада автоматичних наукових дронів. Всі отримані ними дані транслювалися у відкритому режимі і доступ до них отримали вчені Королівської академії наук.

Під своєрідним прикриттям цих апаратів на поверхню планети в визначеному районі була спущена ескадра спеціальних розвідувальних субмарин. Вони відразу ж занурилися під воду і своїми надчутливими сенсора почали сканувати кожен квадратний сантиметр навколишнього простору. Океанські глибини в цьому секторі були доволі значними, а рельєф морського дна виявився надзвичайно складним. Тому справа просувалася на так швидко як би хотілося князівській опричниці. Вона сиділа в пункті управління на «Флорі» і не зводила очей з великого голографічного екрану куди виводилася інформація з кожної субмарини.

Поряд знаходилася Барчук. Помічниця була незворушною і за весь час не промовила й кількох фраз. Насамперед поцікавилася про стан Скорпени, а потім запитала чи можна її провідати. Стан у пораненої був стабільно-важким, а нетривалий візит в медичний блок вочевидь не приніс Роксолані ніякого полегшення. Та найманка все ж зуміла приховати свої емоції і найменшим жестом не виказала тих почуттів, що вирували в її душі. Така стриманість жінки була подумки схвально оцінена мадам Віталіна.

Майже дві доби за місцевим часом промайнуло без такого жаданого результату. Вдача прийшла коли більшість екіпажу «Флори» відпочивала, а за розвідувальними субмаринами наглядала вахтова команда. Саме один з її членів зауважив незначні зміни показів датчиків підводного апарату під назвою НС-065. Начебто нічого особливого в показах не було й бортовий комп’ютер субмарини просто не звернув на це увагу, та людина є людиною і інколи вона довіряється власній інтуїції, а не голим фактам.

Вахтовий повернув підводного розвідника в те місце, що його заінтригував і провів повторне сканування. Воно знову не дало нічого нового окрім того, що вахтовий запросив в пункт управління капітана зорельота. Шахразада Тельнюк з’явилася за лічені хвилини. Підійшовши до вахтового вона коротко запитала:

– І чим тебе так непокоїть ця ділянка? На тому файлі що ти надіслав на мій імплантат я не побачила нічого надзвичайно. Звичайний гірський кряж котрих тут достобіса.

– Я знаю що все виглядає начебто нормально, та в мене є передчуття, що це не так.

– І на чому базуються ці твої передчуття? – Тельнюк запитала без найменшого натяку на роздратування чи сердитості. Жінка звикла довіряти своїй команді, і знала що ніколи не можна залишати без уваги навіть найбезглуздіші передчуття і здогадки. Інколи за ними можна віднайти істину.

– Не можу це пояснити. Просто хочу отримати дозвіл самому туди спуститися і все власноруч перевірити. На загальні пошуки це ніяк не вплине.

Шахразада на мить задумалася. Спустити на Синевир маленьку субмарину з повноцінним екіпажом для «Флори» не було великою проблемою. На поверхні планети вже знаходилася плавуча база де працювали її фахівці, спільно з науковцями королівства. Вони, як і було домовлено, спільно вивчали рибні запаси цього світу води. Ще один апарат ні в кого не викличе особливої підозри. Та чи варто було це робити без вагомих на це причин? Хоча чому і ні? Люди потребують хоч якоїсь різноманітності, експедиція в океанські глибини Синевиру піде всім на користь.

– Гаразд, – промовила командирка. – Підготуйте до спуску самохідний батискаф «Персей». Окрім вас в екіпаж увійду я, мадам Віталіна зі своєю помічницею і… капітан Барнабі. Сповістіть їх про моє рішення. Вирушаємо як тільки батискаф буде готовий.

Щоб підготувати до подорожі батискаф знадобилося не багато часу. Не минуло й години як транспортна платформа відчалила від «Флори» й обережно занурилася в атмосферу планети. Ще десять хвилин маневрів і вона торкнулася морських хвиль. Вахтовий, котрого звали Леопольд, разом з Тельнюк, мадам Віталіною, Барчук і Барнабі перебралися в батискаф. Люки було задраєно і підводний апарат почав занурення в океанські глибини.

Жан-Поль котрий за своє свідоме життя перелітав майже на всіх класах республіканських зорельотів з неабиякою цікавістю спостерігав як «Персей» неспішно спускається все глибше та глибше. Незабаром звичне сонячне освітлення на голографічних екранах потьмяніло й поступилося непроглядній темноті. Довелося увімкнути потужні прожектори в яскравому сяєві яких замиготіли верткі різнобарвні рибки. Доволі швидко й вони зникли. Залишилася безмовна пустка. Хоча враження Барнабі про безмовність океану виявилися помилковими. Леопольд увімкнув динаміки і батискаф заповнили дивовижна какофонія звуків якими були наповнені морські глибини. Порівняти їх було ні з чим, тож зоряний вовк просто вслухався до того що тепер вловлювали його вуха.

– Ну й де це незвичне місце, заради якого ми вирушили в цю подорож? – не стрималася мадам Віталіна.

– Воно не те що незвичне, воно просто викликає у мене інстинктивні підозри, – пояснив Леопольд і додав. – Ще трішки терпцю і ми будемо там де треба.

Терпець у них був, а от позитивних результатів на жаль ніяких. «Персей» кілька разів пройшовся над тою ділянкою котра чимось зачепила око вахтового, однак нічого надзвичайного виявити не вдалося. Шахразада вже невдоволено насупила брови і хотіла було віддати наказ почати спливання на поверхню, як раптом Барнабі запитав: