Розділ 6. НОВИЙ ПАСАЖИР «ПЕНЕЛОПИ»

Останню стандартну декаду часу капітан Канарис буквально знемагав від нудьги та розпачу. Після того як він героїчно таранив своїм траулером ворожий корабель їх підібрав з води вельбот «Мушкетона» й доставив на борт крейсера. Тут його та Скорпену розмістили по одиночних каютах-камерах без будь-якої можливості спілкуватися. Дні тягнулися з такою повільністю, що аж вити хотілося. Навіть повернення мадам Віталіни не надто покращив ситуацію. Їх відпустили на рідну «Пенелопу» без права покидати корабель чи здійснювати якісь маневри на орбіті без дозволу капітана Барнабі. Єдиною розрадою для діяльного Константіноса стало те, що він міг донесхочу втішатися любощами з Барбарою.

А потім прийшов той клятий день коронації коли якийсь бузувір забрав у нього любиму жінку. Канарис тоді знаходився на борту шлюпа і ніяк не міг захистити та вберегти свою ніжну вивірку. І навіть тепер коли вона лежала при смерті на «Флорі» його туди не пускали. Мовляв поки не буде хоч якихось позитивних змін в самопочуття пораненої Константіносу там нічого робити. Нехай краще займається лагодженням власного зорельота. А чоловікові робота валилася з рук коли він згадував про ту, що зараз безпорадно лежала в медичному блоці.

Хмизу в вогнище підкидала й Барчук зі своєю неврівноваженою поведінкою. Спершу жінка рвалася на поверхню планети, щоб помститися за поранення подруги. Потім, коли спільними зусиллями її туди не пустили, Роксолана почала побиватися і докоряти собі, що це мовляв саме через неї трапилася така трагедія. А на кінець просто замкнулася в своїй каюті і вже кілька днів не потикала звідтам носа. Капітан Канарис залишився фактично один на своєму кораблі, і це надзвичайно пригнічувало його. Хоча ще якихось півроку тому чоловік не те що не боявся самотності, а навіть прагнув її. Тепер же бажання перекинутися хоч з кимось однією-двома фразами буквально переслідувало його.

Повідомлення бортового комп’ютера, що до шлюпа наближається вельбот з крейсера залишило Константіноса абсолютно байдужим. Напевне знову мадам Віталіна летить, щоб знову наказовим тоном віддати чергове розпорядження, яке можна було надіслати і в електронному вигляді. Що ж хоч буде з кимось поговорити подумав командир «Пенелопи» піднімаючись на капітанський місток. Однак тут на нього чекала перша несподіванка. У віртуальному зорі Канариса раптом з’явилося повідомлення від суворої начальниці. Воно лаконічно обмежувалося лише п’ятьма словами: «Капітан Канарис, приймай нового пожильця».

Трясця, щоб це до біса могло значити? – подумав Константінос поспішаючи до шлюзової камери. – Якого ще нового пожильця до мене спровадила ця владна жінка? Відповідь на ці запитання чоловік отримав тільки-но люк шлюзової камери ковзнув вбік і у відкритому проході показалася невисока фігура в комбінезоні працівника технічних служб. Одного погляду на візитера було достатньо, щоб визначити це – бербер. Шкіра характерного кольору стиглого апельсина, каштанове волосся заплетене в тоненькі косички, примружені очі і ніс гачком.

– Мурат, – коротко представився гість дружелюбно простягнувши руку на знак вітання. – Ваш тимчасовий пасажир.

– Константінос Канарис, капітан цього корабля.

Чоловіки потиснули одне одному руки після чого бербер продовжив церемонію знайомства:

– Вам напевне цікаво з якого це дива я буду пасажиром цього зорельота. Це довга історія, яку вам напевне розповість ваша начальниця, чи командир республіканського крейсера. Від себе можу лише сказати, що перебуватиму на «Пенелопі» й намагатимуся не завдавати вам і найменших клопотів своєю присутністю. І ще прийміть моє щире захоплення від ваших професійних здібностей. Провести такий досконалий космічний бій і перемогти в ньому, це без перебільшення вершина тактичного мистецтва.

– Дякую, – тільки й спромігся вимовити неабияк спантеличений цими похвалами Канарис.

– А ваша хитрість заманити на міну з антиматерії ворога взагалі шедевр, – не вгавав Мурат.

– До антиматерії я не маю ніякого відношення, – швидко заперечив капітан «Пенелопи» запідозривши в гостеві підісланого шпигуна.

– О я вас розумію, – хитро підморгнувши промовив здогадливий бербер. – Звідки ж простому шкіперу звичайного транспортного зорельота мати таку заборонену зброю.

– Давайте я вам краще покажу вашу каюту, – спритно перевів розмову в інше русло Канарис. – У вас є якісь особисті речі.

– На жаль ні, – безтурботним тоном відповів бербер. – Все своє ношу з собою. І щиро дякую за вашу люб’язність.

Константінос провів гостя до однієї з порожніх кают і промовив:

– Постараюся підібрати вам одяг з корабельних запасів, хоча самі розумієте – вибір там невеликий. Кока на «Пенелопі» немає тому їсти готуватимете собі власноруч. Де знаходиться камбуз вам покаже дроїд. Зрештою шлюп стандартної конструкції, тому в внутрішньому плануванні думаю розберетеся без особливих труднощів. Я зазвичай знаходжуся або в своїй каюті, або на капітанському містку. Якщо виникнуть якісь запитання чи потреби звертайтеся. А поки що влаштовуйтеся, а я займуся своїми справами.

Канарис пройшов в пункт керування кораблем, всівся в крісло і глибоко замислився. Йому не надто подобалася ситуація що склалася. В ідеалі, у нього як капітана «Пенелопи» мали б якщо не запитати згоди на вселення на борт нового пасажира, то хоча б завчасно про це попередити. А так, просто поставили перед фактом, наче він вже не розпоряджався власним зорельотом і був пустим місцем. Хоча у мадам Віталіни могли бути якісь свої, невідомі йому, мотиви щоб так вчинити. Зрештою хоч один адекватний співрозмовник чоловікові зараз точно не завадить.