Розділ 5. ЗІЗНАННЯ МУРЗИ МУРАТА

Від дня церемонії коронування монарха Синевиру проминуло тиждень. За той час запрошені на цю урочистість гості вже розлетілися в свої світи. Берберська делегація забрала з собою всіх своїх співгромадян, що дозволило Барнабі відправити додому кораблі своєї невеличкої ескадри. Було відпущено більшість затриманих ним раніше дрібних порушників. На інших чекали судові рішення королівського суду. Тепер на орбіті планети знаходилися лише три зорельоти: «Мушкетон», «Пенелопа» та «Флора».

Прокинувшись мадам Віталіна насамперед викликала звіт з медичного блоку науково-дослідного корабля. Короткі дані не вселяли особливої радості. Становище важкопораненої Барбари Скорпени залишався стабільно критичним. В посіченому вольфрамовими голками тілі молодої жінки ще жевріла іскринка життя, одна про повноцінне оздоровлення організму поки що говорити не доводилося. Найкращі медичні фахівці «Флори» лише безпорадно розводили руками, вони зробили для порятунку все що могли і тепер доводилося надіятися лише на чудо, або ж чекати фатального кінця.

Князівська опричниця знову прокрутила в голові все що тоді трапилося на посадковій площадці аерольотів поблизу королівського палацу. Все відбулося так швидко і раптово, що навіть вона відреагувала з невеличким запізненням. Вони саме наближалися до свого літального апарату як одна з постатей, в формі технічного працівника, раптом обернулася і почала стріляти у них з імпульсного пістолета. Першою на себе зливу дротиків прийняла бідолашна Барбара. Кілька попадань в ноги отримала Барчук, котра вже на колінах зуміла знешкодити ворога влучним кидком стилета. Поранена в плече мадам Віталіна єдине що встигла зробити це вийти в інформаційну систему служби безпеки й повідомити що саме діється. Цим жінка врятувала їх всіх від обстрілу королівськими охоронцями.

Дальше вельбот з «Флори» евакуював їх на орбіту планети де медики взялися лікувати їхні поранення. Князівська опричниця і колишня космодесантниця одужували буквально на очах, а от їхня подруга вже який день знаходилася на грані за якою було потойбіччя. Коротке слідство яке провели місцеві правоохоронці швидко встановили особу нападника. Ним виявився такий собі Григор, колишній моряк з рибальської плавучої бази що належала клану Північна Гавань, давній прихильник державного зрадника віконта Джузеппе. Як саме цей чоловік зі зброєю в руках потрапив в охоронну зону залишалося невідомим, та цей інцидент розв’язав руки новому монарху розпочати репресії проти супротивного клану. Про співробітництво з князем в королівстві поки що не згадували.

Віртуальний сигнал про надходження нового повідомлення відірвав мадам Віталіну від цих невеселих думок. На зв'язок з нею хотів вийти капітан Барнабі. Цікаво якого біса потрібне цьому чолов’язі. Він знову заборонив їм спускатися на поверхню планети, щоб уникнути і найменших неприємних ексцесів. І це мало свій сенс, адже Барчук так і рвалася в столицю королівства, щоб розібратися з тими, хто наслав на них вбивцю, та помститися за поранену подругу. Своїми неврівноваженими діями жінка могла завдати їм чимало непотрібних клопотів, адже новообраний король не буде до безконечності терпіти самоуправство чужинців у своїх володіннях.

Опричниця прийняла виклик і в її віртуальному полі зору відразу виник образ капітана Барнабі.

– Доброго ранку, пані Віталіно! – гречно привітався чоловік. – Запрошую вас на свій корабель для невеличкої наради, яка відбудеться через тридцять стандартних хвилин.

– Що за нарада і хто ще на ній буде присутній? – запитала трохи спантеличена почутим жінка.

– Завітаєте на «Мушкетон» самі все побачите, – загадково всміхнувся Жан-Поль і розірвав зв'язок.

Мадам Віталіна невдоволено скривилася піднімаючись з постелі. Їй зовсім не хотілося знову бачитися з Барнабі, адже їхня остання зустріч закінчилася суперечкою на підвищених тонах. А все тому, що цей чистоплюй заборонив їй використати спеціальні методи допиту капітана шебеки «Папірус». Опричниці дуже кортіло дізнатися з якого це дива на звичайному транспортному зорельоті було знайдено в розібраному вигляді дрони для дослідження океанських глибин. Та мсьє д’Естер вперто стояв на своєму, мовляв нічого не знаю, перевозив звичайний вантаж і чомусь був незаконно затриманий республіканськими військовими кораблями. Командир крейсера ж тільки безпорадно розводив руками на цю відверту брехню, бо бачите не мав повноважень порушувати особисті права цього бундючного бербера. Більше того, він дозволив «Папірусу» забратися з зоряної системи Синевиру. І як після цього всього можна мати з ним справу?

Однак не зважаючи на внутрішнє обурення мадам Віталіна була змушена податися на цю загадкову й непередбачену нараду. В корабельному доці жінку зустрів ад'ютант Барнабі, котрий провів її в особисті апартаменти капітана. Тут окрім самого господаря були присутні лише два чоловіка. Першого опричниця впізнала миттєво – очільник флотської розвідки, адмірал Довбуш. Хто інший підказала пам'ять імпланта – один з офіцерів берберського експедиційного корпусу, мурза Мурат. Та звідки він тут міг взятися, адже за всіма відомостями цей чоловік начебто загинув під час бою з найманцями клану Північна Гавань.

– Ще раз добридень, мадам Віталіно! – весело привітався Барнабі й з нотками лукавства в голосі поцікавився. – Сподіваюся, вам не потрібно представляти моїх гостей?

– Та ні, – коротко відповіла опричниця. – Доброго дня панове адмірал і мурза.

Чоловіки тільки кивнули головами на знак привітання, а командир «Мушкетона» продовжив:

– Мадам Віталіно, вас напевне дещо здивувала присутність тут людини, яку всі вважають мертвою? З дозволу вищого керівництва можу дати вам пояснення щодо цього факту. Так от насправді мурза Мурат не загинув, а був захоплений моїми десантниками на полі бою. Вже при першій довірливій розмові цей чоловік погодився на співпрацю, вимагаючи взамін гарантій особистої безпеки. Ми дали йому ці гарантії, тепер настав його час виконати свої обіцянки.