Розділ 4. КОРОНАЦІЯ ЛОРДА ВАЛЕНТИНА

«Мушкетон» вже вкотре був змушений міняти свою позицію на орбіті Синевиру. Прийдешня коронація майбутнього монарха королівства викликала до певної міри ажіотаж в найближчих сусідніх зоряних системах. З великих політичних гравців прибули представники конфедерації та республіки. Від берберів прилетів міністр суспільної безпеки, котрий мав остаточно вирішити ситуацію з заблокованими на планеті своїми співгромадянами. Республіка надіслала одного з помічників міністра торгівлі, в компанії якого у водяний світ навідався сам начальник розвідувально управління флоту.

Від усіх цих візитерів у капітана Барнабі голова йшла обертом. Він і надалі залишався в цьому секторі космосу головним оборонцем і відповідав за безпеку всіх прибулих гостей. Певним полегшенням для офіцера були гарантії того що чужинського вторгнення очікувати не варто, а також три фрегати надіслані штабом флоту для підсилення його невеличкої ескадри. З такими силами Жан-Поль вже міг достатньо впевнено контролювати всю систему Синевир. Правда легше від цього чоловікові не стало, адже рівень його відповідальності ріс мов на дріжджах.

Особливо непокоїла Барнабі поява адмірала Довбуша. Не стільки високим званням цього офіцера, як тою справою яка привела його сюди. Мимоволі закрадалися думки про те що флотська розвідка має свою інформацію щодо древнього артефакту, який може знаходитися на цій планеті, і її керівник спеціально навідався на Синевир, щоб особисто переконатися в тому. Щось таке та Довбуш однозначно знав, інакше б не наполягав на тому щоб «Мушкетон» у свій похід в цю систему взяв на борт додатковий загін космодесантників. Вони неабияк пригодилися Жан-Полю для того щоб показати свою міць і відвернути можливі провокації чи навіть агресію проти громадян республіки.

Всіх новоприбулих гостей командир крейсера зустрічав у своєму робочому кабінеті. Винятком була розмова з адміралом Довбушом. Керівник флотської розвідки відразу ж заявив, що він в зоряній системі неофіційно, тому хотів би порозмовляти з Барнабі в конфіденційні обстановці. Ну от, – подумки хмикнув Жан-Поль. – знову починаються таємні операції про яких йому краще не знати і в яких він волів би не брати участі. Та відмовити в проханні самому адміралу офіцер звісно не міг.

– Пане капітан, я з великою увагою ознайомився з вашим останнім рапортом, – промовив Довбуш як тільки вони усамітнилися в каюті Барнабі. – Мушу визнати, ви діяли просто на відмінно. Всі рішення й дії були зразковими і заслуговують на високу похвалу. Буду особисто клопотати перед командувачем військово-космічних сил про присвоєння вам звання контр-адмірала, а у своїй найближчій доповіді гетьману зазначу що ви і ваш екіпаж достойні державних нагород.

– Дякую, пане адмірал, – відповів Барнабі дещо спантеличений такою кількістю похвал в свою адресу.

– Та є одна дрібна помилка, котру б варто було виправити негайно, – продовжував керманич флотської розвідки.

– Яка дрібна помилка? – запитав Жан-Поль здогадуючись що зараз його знову втягнуть в якусь авантюру спецслужби.

– Наскільки мені відомо ви утримуєте тут бранцями трьох громадян республіки, – лукаво примруживши очі сказав Довбуш. – Згідний, вони завдали вам деякого клопоту, та не настільки великого щоб бути заарештованими. Зрештою вони діяли з благими намірами і не винуваті в тому, що не все виходило ідеально.

– Ви маєте на увазі тих поплічників мадам Віталіни, котрі зараз перебувають на своєму кораблі «Пенелопа»? – уточнив Барнабі.

– Саме їх, Жан-Полю, – м’яко промовив адмірал і відразу ж пояснив своє прохання. – Справа не в тому, що вони підлеглі князівської опричниці, і я прагну прислужитися Терещенкові. Просто зараз у нас спільні інтереси і ми маємо діяти разом.

– Пане адмірал, ви натякаєте на артефакт древньої цивілізації, що може знаходитися в океанських глибинах Синевиру? – прямо запитав командир «Мушкетона».

– Саме так, – підтвердив здогад Барнабі Довбуш. – Ми майже переконані в тому, що цей артефакт існує і його можна віднайти. Легально це зробити республіка, з очевидних причин, не може, але вона здатна посприяти деяким приватним особам в цих пошуках. Так чи інакше а мадам Віталіна займеться цим ділом і їй потрібні будуть кмітливі помічники. Ми зробим князеві невелику послугу, звільнимо його співробітників, щоб потім взамін мати повний доступ до всього що вдасться виявити.

– А чому ви вирішили, що він захоче з вами чимось ділитися?

– А куди він зрештою дінеться? – хижо всміхнувся адмірал. – Терещенко хоч і могутній олігарх, однак навіть він не всесильний. У гетьмана знайдуться способи при потребі приструнити цього магната. Та й ми в флотські розвідці не даремно свій хліб їмо. Маємо вірних людей у його структурах і тримаємо руку на пульсі всіх інформаційних потоках князівської імперії. Та це вже поза межами вашої компетенції. Просто зробіть те що вам кажу і не переймайтеся подальшими наслідками. А після закінчення операції готуйтеся до нового звання і посади.

– Гаразд, я негайно зніму обмеження на пересування цієї трійці та їхнього корабля, – промовив командир «Мушкетона» справедливо вирішивши, що не його то діло сперечатися з вищим начальством.

– Тоді не буду займати ваш дорогоцінний час, – вже приязно всміхнувся адмірал. – Повернуся на свій корабель і приєднаюся до нашої делегації, котра має сьогодні відвідати з офіційним візитом майбутнього монарха.

На цьому вони й розійшлися. Довбуш полетів на свій зореліт, а Барнабі оголосив пасажирам «Пенелопи», що вони вільні і відтепер можуть робити все що їм тільки заманеться. Ледь він це зробив як від шлюпа відчалив вельбот котрий прудко понісся до «Мушкетона». Нескладно було здогадатися, що це мадам Віталіна поспішає до нього зі своїми вдячними словами. Ще одна зустріч і розмова котрої аж ніяк не уникнути.