Розділ 3. ЗАМАНЛИВА ПРОПОЗИЦІЯ ВІД МАДАМ ВІТАЛІНИ

Мадам Віталіна загалом була задоволена розмовою, що відбулася у неї та командирки Тельнюк з капітаном Барнабі. Більшість проблем вдалося владнати, вони домовилися про подальшу співпрацю і суттєво поповнили власні знання взаємним обміном інформації. Єдине чого не вдалося досягнути це повного звільнення її підлеглих. Командир «Мушкетона» навідріз відмовився відпускати своїх бранців. Єдине що вдалося виторгувати князівські опричниці це переведення трійці ув’язнених на «Пенелопу» під так званий «домашній арешт». Канарису, Барчук і Скорпені заборонялося залишати борт корабля, а сам шлюп не міг без дозволу крейсера змінювати парковочної стоянки на орбіті. Перемога неповна, але для початку нехай буде хоч така.

Перебравшись в один з вельботів «Флори» мадам Віталіна відправилася з візитом до посла Качура. Жінка хотіла дізнатися яка тепер політична ситуація в королівстві і чого варто очікувати від нового монарха. Було б також цікаво хто ж претендує на цей клятий трон. Після затримання Барчук вся агентурна мережа стала недоступною князівській опричниці. Звісно у неї були свої контакти, але дипломат теж міг повідомити багато цінної інформації. До того ж він як ніхто краще розбирався в перипетіях теперішнього життя столичного дворянства.

Літальний апарат легко похитуючись швидко опустився на посадкову смугу плавучого космопорту. Звідтам жінка на аерольоті добралася до посольства республіки. Тут вже її зустрічав традиційно набурмосений Качур. Дипломат криво всміхнувся вітаючись, а потім запропонував разом з ним злітати в одне місце. Мадам Віталіну дещо здивувала така поведінка посла, проте вона погодилася на його пропозицію. На цей раз в повітря вони піднялися на важкому десантному аерольоті, де окрім пілота, опричниці і власне самого Качура вмостилася п’ятірка озброєних до зубів охоронців. Весела мабуть буде мандрівка – подумала жінка зиркаючи на закутих в броню бійців.

– Куди ми прямуємо? – стиха поцікавилася у Качура мадам Віталіна.

– На зустріч, яку я нещодавно обіцяв влаштувати. З вами хоче поспілкуватися в конфіденційній обстановці одна вельми поважна особа від якої незабаром буде тут багато чого залежати.

– Маєте на увазі майбутнього монарха королівства, – здогадалася опричниця. – Але для чого така посилена охорона? В не довіряєте цій загадкові особі.

– А ви кмітлива, – відповів дипломат. – Довіряю, та це розпорядження капітана Барнабі. Нікуди з посольства без охоронців.

Через годинного польоту аероліт спустився на посадковий майданчик великого корабля. Відчинився люк і мадам Віталіна, в супроводі посла та солдатів, ступила на хитку палубу судна. Їх вже тут зустрічали – жінка похилого віку в вишневому брючному костюмі з незворушним обличчям і чіпким поглядом. Обабіч неї стояла четвірка озброєних людей в легких броні з відзнаками клану Тигрова Акула. Значить на королівський трон претендує їхній лідер, лорд Валентин – зміркувала мадам Віталіна. Саме цей безпринципний політикан вів потаємні перемовини з берберами і мало не став жертвою е меш безпринципних конкурентів. Чого ж майбутньому монарху потрібно від неї? Невже буде дякувати за свій подарунок?

– Панове, мій володар запрошує вас в свої апартаменти, – сухо промовила жінка і невдоволено зиркнула в сторону охорони посла.

Качур вірно зрозумів цей погляд помічниці лорда. Кивком голови він наказав бійцям залишатися біля аерольоту, а сам взявши попід руку мадам Віталіну вирушив за жінкою у вишневому костюмі. Пройшовши всередину корабля вони потрапили до приміщення, що своїм розкішним інтер’єром міг вразити багатьох товстосумів з республіки. Тут їх зустрів високий худорлявий чоловік зі шкірою кольору бронзи, з хитро примруженими очима й легкою посмішкою на тонких вустах. Власник цього корабля і лідер клану Тигрова Акула, сам лорд Валентин, відразу впізнала одного з найвпливовіших людей королівства, князівська опричниця.

– Вітаю вас мадам Віталіна і пане посол! – соковитим баритоном промовив чоловік. – Маю за честь приймати вас на борту моєї яхти.

Лорд Валентин галантно поцілував руку опричниці, з дипломатом привітався міцним рукостисканням.

– І для нас велика честь зустрітися з такою шановною людиною, – промовив Качур.

Після такого формального обміну люб’язностями лорд Валентин не став ходити околяса, а відразу взявся за головне.

– Мадам Віталіно, – промовив він холодним тоном, – я приблизно знаю хто ви, та ніяк не втямлю чого ви зачастили в моє королівство. Може задовільните мою цікавість?

– Ваше королівство? – з неприкритою іронією поспиталася князівська опричниця. – Як мені відомо Синевир поки що не вибрав собі монарха і вас ще не коронували.

– Ой, та перестаньте, – самовдоволено хмикнув вельможа. – Все це лише вимушена формальність. Не мине й кількох днів як я стану законним і легітимним керманичом планети. І як повноправний володар, я вимагаю щоб ви відкрили всі свої карти.

– Вимагаєте!?! – мадам Віталіна стала схожою на кобру що ось-ось кинеться в атаку. – Ви б мали зараз не вимагати, а бути вдячні мені та моїм людям за те що ми стільки зробили для вашого світу. Це саме нашими стараннями було зірвано вторгнення сюди берберів, чим вдалося уникнути захоплення планети чужинськими загарбниками. Ми витягнули з полону тих очільників клану Північна Гавань, котрі були проти дій божевільного віконта Джузеппе. Зрештою, саме мої люди допомогли врятувати особисто вас з тої халепи в яку самі ж втрапили почавши сепаратні перемовини з ворожим лідером. Тому, я б попрохала вас лорде Валентин трішки змінити тон нашої розмови.