Розділ 2. СЕКРЕТИ ПОКІЙНОГО БАРОНА БЛАКИТНОЇ ЛАГУНИ

Від усього почутого в капітана Барнабі голова йшла кругом. Те що він дізнався від двох жінок на «Флорі» не вкладалося у світосприйняття простого офіцера військово-космічних сил республіки. Так, байки про існування всіляких чужинських цивілізацій він чув неодноразово чув ще коли був учнем в кадетському училищі флоту. Тоді, такі самі як він жевжики-курсанти любили подейкувати про майбутні контакти з інопланетним розумом. Нічого крім мрій та сподівань в пам’яті з цього всього не залишилося. В дослідженому людством секторі галактики розумного життя так виявити і не вдалося. Були лише тераформовані світи на яких заселили живність з праматері Землі. А тут ось таке…

Проте не довіряти мадам Віталіні та командирці Шахразаді у чоловіка підстав не було. Все сказане ними вкладалися в чітку й логічну картину. Незбагненна активність берберів отримала своє зрозуміле пояснення. Відразу ж закралися сумніви чи бува в штабі флоту не завівся агент впливу конфедерації, котрий навмисне дивився крізь очі на все що твориться на Синевирі та навмисне гальмував відправлення сюди насправді могутнього підкріплення.

У Жан-Поля залишався єдиний вихід – співпрацювати з представниками князя Терещенка, та сподіватися що найближчим часом збройного вторгнення в цю зоряну систему не відбудеться. Тому Барнабі запросив двох жінок на борт свого крейсера, і коли вони усамітнилися в його капітанських апартаментах наказав привести туди заарештовану трійцю. За лічені хвилини Канарис, Барчук і Скорпена опинилися в робочому кабінеті Барнабі.

– Одне запитання, на яке я очікую від вас чесної відповіді, – промовив командир «Мушкетона» не зводячи чіпкого погляду з обличь трьох бранців. – Що це за сейф ми знайшли на «Пенелопі» і як його відкрити?

– Константінос, кажи все що знаєш, – грізно гаркнула мадам Віталіна.

– А що казати, – зіщулився від владного голосу капітан Канарис. – Цей сейф ми знайшли в потаємній схованці на південному полюсі. Пригадуєте, ще Барчук розповідала, що вона з контрабандистами навідувалися туди за пакунками з «Зоряним буревієм». За ідеєю Барбари ми спустилися туди і знайшли цей сейф. Що в ньому не знаю, бо ми так і не могли підібрати коду до його електронного замка. А грубо ламати не хотілося, все таки там могло знаходитися щось цінне.

– Ми теж не змогли підібрати ключа до цього сейфу, – задумливо промовив Барнабі, котрий чомусь повірив у розповідь Канариса.

– Покажіть мені його, – запропонувала Тельнюк. – Можливо мої помічники зможуть розгадати цю загадку.

Командир «Мушкетона» віддав відповідний наказ через імплантат і незабаром два мічмани з транспортним друїдом притягнули тьмяний кубик сейфу. Командирка Шахразада уважно оглянула його й захоплено провила:

– «Ескалібур-11», один з найнадійніших сейфів що створений спеціалістами республіки. Це добре, що ви не відкривали його грубою силою. Маленький вибух і знищення всього того що всередині вам би був забезпечений.

– А ви зможете його відкрити? – поцікавився Жан-Поль.

– Без сумніву, – самовпевнено промовила Тельнюк. – Ви тільки відкрийте мені прямий канал зв’язку з бортовим комп’ютером «Флори».

Барнабі віддав відповідний наказ офіцеру зв’язку і на добрих десять-п'ятнадцять хвилин в кабінеті капітана панувала мертва тиша. Командирка Шахразада приклала долонь до стінки сейфу і заплющивши очі перетворилася на непорушну статую. Всі інші присутні, з зацікавленням дивилися на жінку. Та мовчазна пауза нарешті закінчилася і Тельнюк кліпнувши очима відсмикнула руку від сейфу. Відразу в його нутрощах щось тихо клацнула і одна зі сторін куба просто розчинилася в повітрі. Всередині було пусто, за винятком крихітного футляру, в якому зазвичай зберігали кристали пам’яті.

Мадам Віталіна першою схопила футляр і запитально зиркнувши на Барнабі запропонувала:

– Подивимося що тут є разом?

– Ні, – категорично заперечив Барнабі і пояснив своє рішення. – Затримані мають знаходитися в своїх каютах до вирішення їхньої подальшої долі. Поверніть їх там де вони були.

Підкоряючись цьому наказу мічмани вивели трьох ув’язнених, а транспортний друїд вивіз пустий вже сейф. Тільки тоді командир «Мушкетона» забрав футляр з рук мадам Віталіни, відкрив його і витягнувши кристал пам’яті вставив маленьку зернину в голографічний програвач. Якась мить і перед чоловіком та двома жінками розгорнулася дивовижна історія…

…Петро Шелест належав до прославленої династії вчених котру поважали у всій республіці. Переважна більшість його родичів була знана своїми науковими відкриттями та визначними дослідженнями. Не став винятком з цього правила і маленький Петрик. Ще в юному віці його батько поважний професор історії відправив навчатися сина в найпрестижніший університет столиці. Звісно ніхто згоди у хлопця на це не запитував, йому навіть без його відома вибрали спеціальність – морський мікробіолог. Хоча юнак ніколи не появляв схильності до цього розділу науки.

Навчання в університеті далася юнакові непросто. Хоча він і не пас задніх, та й особливо похизуватися не мав чим. Батьки дивилися на нього з розчаруванням, родичі, близькі та друзі за спиною пліткували, що молодший Шелест не виправдав покладених а нього надій. Парубкові все це було байдуже. Його більше вабило світське життя, офіційні бенкети і розважальні вечірки. Який сенс горбитися над колбами і пробірками, коли можна весело провести час на танцях і «підчепити» якусь вродливу панянку.