Розділ 8. АВАНТЮРНА ОПЕРАЦІЯ

В глибині душі Барчук була не настільки впевненою, як намагалася виглядати перед капітаном республіканського флоту. Значну частину свого плану жінка збудувала на основі власних припущень та здогадок, і найменша похибка у них мала призвести до того, що вся задумана операція розлетиться як картковий будиночок. Та в цьому випадку здоровий розрахунок поступився місцем природній інтуїції та невгамовному азарту колишньої космодесантниці. Роксолана чомусь передчувала майбутній успіх і була готова заради нього на будь-яку небезпеку.

Непомітно вибравшись з приміщення посольства Барчук швидко повернулася на конспіративну квартиру де мирно давав хропака її довірливий коханець. Жінка не стала будити його, а обережно примостилася поряд і спробувала й собі заснути. Минула ніч видалася доволі напруженою, адже вона взяла від Григора все що той тільки міг їй дати як чоловік. Вихори жагучої пристрасті, океан радості та насолоди, вершини космічного блаженства і термоядерні спалахи фінальної втіхи, котрих Роксолана вимагала від партнера безкінечну кількість. Все тривало ледь не до світанку і тепер найманці потрібно було відновити сили до майбутніх випробувань.

Прокинулися вони аж надвечір. Григор розплющивши очі здивовано запитав:

– Де ми й що трапилося?

– Ми в моїй квартирі. Трохи вдень побавилися і разом заснули.

– Дивно, та я чомусь нічого після таверни не пам’ятаю, – спантеличено промовив чоловік одягаючись.

– Буває, – заспокоїла його Барчук. – Напевне так поділа смакота з тушкованих восьминогів, яку ми там скуштували. Хоча потім ти був просто незрівнянний. Та годі теревенити, час збиратися на зустріч з нашим спільним другом.

Григор не став заперечувати і незабаром вони прямували до магазинчику «Морські дрібниці». Потайки зиркнувши на свого супутника жінка була рада його наївній довірливості хоча й щиро жаліла, що вже вкотре так підступно використовує в своїх цілях ці риси характеру чоловіка. А ще вона пообіцяла собі, що зробить все можливе, щоб він більше не вплутався через неї в якусь небезпечну халепу.

В крамниці морських сувенірів було порожньо. Лише один юний продавець, що знічев’я розглядав через вітрину поодиноких перехожих. Зиркнувши байдужим поглядом на нових гостей він гугнявим голосом запитав:

– Що бажаєте, шановні?

– Нічого з того що тут продається, і багато з того що може запропонувати один наш знайомий, – загадково промовила Барчук. – Він вже тут?

– Не розумію про що це ви торочите, – відповів хлопчина хоча його вигляд з розслаблено враз став настороженим.

– Ми зачекаємо. Нехай через камери добре нас роздивиться, і переконається, що ми ті хто йому потрібні. А ти смаркачу краще б не смикався до пістолета, бо придушу голими руками.

– Як ви здогадалися, що він потягнувся за зброєю, – почули вони голос, що належав капітану Дюваль, позаду себе.

– Та ми тільки увійшли він мимоволі повів зіницями в праву сторону, – пояснила Роксолана. – А коли я заговорила про зустріч то почало ледь помітно опускатися праве плече. І дурневі зрозуміло хоче взятися за пістолет.

– А ви спостережлива, – коротко кинув капітан який і гадки не мав наскільки хороші програми стоять в імплантаті колишньої космодесантниці.

– Може замість того щоб розхвалювати мої здібності перейдемо до справи?

– Авжеж, – промовив Дюваль і відчинивши бокові дверцята повів їх в складські приміщення магазину.

Коли вони пройшовши захаращений всяким непотребом коридор опинилися ще перед одними дверима жінка не витримала й поцікавилася:

– То як там з нашою справою? Ви щось вирішили, чи ми даремно гаємо час на ігри в конспірацію?

– На все відразу, май трохи терпцю, – буркнув капітан і відчинивши двері додав. – Проходьте й чекайте.

Вони потрапили в невеличку кімнатку, що своєю понурістю нагадувала в’язничну камеру. Ніяких вікон, лише тьмяна лампочка під стелею. Зі всіх меблів – дві пластикові табуретки і металевий стіл. Всівшись Роксолана спершу грішним ділом подумала, що її викрили і зараз розпочнеться допит з використанням тортур та наркотичних препаратів. Однак вже наступної миті вона заспокоїлася. Якщо б їх хоч у чомусь підозрювали то насамперед неодмінно б обшукали і забрали всю зброю. А так мабуть хочуть лише трохи нагнати жаху.

В гнітючій тиші проминуло хвилин з десять після чого двері відчинилися і голос капітана Дюваль наказав:

– Григор, вийди звідси, треба поговорити.

Чоловік вийшов, та жінка недовго залишалася одинокою. Знову відчинилися двері і в приміщенні з’явилася кремезна постать закутана з голови до ніг в чорний плащ. Всівшись навпроти Барчук вона металевим голосом промовила:

– То ти та невгамовна найманка, що готова за гроші взятися за любу брудну справу?

– Так, – коротко відповіла Роксолана здогадавшись що її співрозмовник, чи співрозмовниця, використовує модулятор зміни голосу. Аналізатор звуків незабаром підказав їй що перед нею все таки сидить чоловік.

– Коли готова приступити до роботи?

– Хоч зараз, – промовила жінка відчувши як радісно тьохнуло її серце. Інтуїція не підвела і припущення виявилися вірними.