Розділ 7. СИТУАЦІЯ ЗАГОСТРЮЄТЬСЯ

Тактична диспозиції кораблів використана Жан-Полем Барнабі для своєї невеличкої ескадри виправдалася на всі сто відсотків. За кілька днів патрулювання його зорельоти зуміли відловити в зоряній системі Синевир цілу зграю порушників. Використовуючи розвідувальними даними котрі надходили від двох сенсорних платформ три корвети перехопили з десяток неідентифікованих суден. Там було все, від контрабандистів і наркоторговців, до випадкових мандрівників і тих хто викликав підозру через ймовірне шпигунство.

В усіх цих операціях особливо відзначився «Малахіт». Командир корвета діяв напрочуд вміло, вдало використовуючи всі можливості свого верткого корабля. Захоплені зорельоти приводили на орбіту Синевиру, а їхні екіпажі опинялися в ролі тимчасово затриманих і розмішувалися на «Мушкетоні». Кількість порушених флотських інструкцій та міжзоряних домовленостей сягала критичної величини, та Барнабі давно вже перестав звертати на них увагу. Він взагалі передав командування над абордажними групами своєму старпому, а сам зайнявся більш невідкладною справою – порятунком політичної стабільності водяного світу.

В це невдячне діло його втягнула одна з співробітниць князя Терещенка. Поки головна, мадам Віталіна подалася в мандри до свого роботодавця, її підлегла вмить заварила черговий горщик проблем. Не встиг Жан-Поль толком розібратися з «Папірусом» та його пихатим капітаном, як на зв'язок вийшов посол Качур з наполегливим проханням до Барнабі негайно прибути в його дипломатичну місію. Мовляв з’явилися нові обставини котрі потрібно обговорити в конфіденційні обстановці.

Командир крейсера військово-космічних сил подумки облаяв посла, та в проханні дипломата республіки відмовити не наважився. Здогадувався, що переліт на планету буде вартий того що він дізнається там. Так воно й трапилося. Капітанський вельбот швидко доніс Барнабі до резиденції посла. Там окрім самого Качура його нетерпляче очікувала одна з підлеглих мадам Віталіни. Жінка без особливих пояснень підійшла до голографічного проектора і ввімкнула його.

На екрані з’явилося зображення приміщення що нагадувало якусь дешеву забігайлівку. Камера вихопила столик за яким сиділо двоє чоловіків одягнуті звичайними рибалками. Один тримав стакан з якимось рожевим питвом в руці, інший пахкав димом з дерев’яної люльки. Обидва співрозмовники хоч і мали вигляд простецьких моряків, однак вели доволі серйозну розмову між собою.

– То наші побоювання підтвердилися? – стиха запитав той що з люлькою.

– Так, бербери нас зрадили, – відповів той що зі стаканом в руках.

– Звідки така впевненість?

– Є достовірна інформація, що представники лорда Валентина встановили контакти з офіцерами штабу берберського експедиційного корпусу.

– З цією силою намагаються налагодити неформальні зв’язки всі клани. Королівство перед непростим вибором хто стане наступним легітимним монархом. Тут люба підтримка може стати в нагоді.

– Так, погоджуюся, але якщо вірити моїм агентам лорд Валентин погодився на особисту зустріч з мурзою Муратом.

Чоловік з люлькою відклав її в сторону і вп’явся поглядом темно-карих очей в свого співрозмовника.

– Ви впевнені в цьому?

– Так, я навіть маю відомості де та коли має відбутися ця зустріч. Сподіваюся які теми на ній будуть обговорювати мені озвучувати немає сенсу.

– Хочуть при допомозі чужинців захопити трон королівства, кляті південці.

– Хто це? – стиха поцікавився Барнабі.

– Той що з люлькою – батько вбитого віконта Джузеппе, такий собі герцог Андріан, зі стаканом в руках – один високопосадовців служби безпеки клану Північна Гавань, – так само ледь чутно пояснив посол Качур.

– Що ви пропонуєте? – герцог Андріан питально глянув на співрозмовника.

– Ліквідувати всіх переговорників, – коротко кинув той у відповідь відсьорбнувши трохи свого питва.

– Ліквідація такої людини як лорд Валентин викличе неабиякий резонанс в королівстві. Не дай бог її припишуть нашому клану, тоді Північній Гавані точно настане гаплик. Ми і так забруднилися так, що не скоро зможемо відмитися. Мій пришелепкуватий синок наробив стільки дурниць, що була б в мене можливість – власноручно пристрелив би поганця. Нащо було вплутувати в цю справу берберів, коли ми могли обійтися й власними силами.

– А дійсно, навіщо це йому здалося?

– Не вистачило сил потерпіти ще трохи часу. Все до королівського трону рвався мов навіжений. Наламав дров, а тепер нам розгрібай. Та ми відхилилися від теми нашої розмови.

– Всю операцію ми можемо провести так щоб кинути тінь на інший клан. На туж Затишну Бухту, у якій в лорда Валентина чимало недоброзичливців, і лідер якої і сам не проти отримати в свої руки королівський жезл та корону. А після смерті мурзи Мурата бербери навряд чи захочуть взагалі хоч з кимось ще вести перемовини. Про підтримку вже й не говорю.  

– І як ви собі це уявляєте? – з сумнівом промовив герцог. – Я зараз під сильними підозрами нашого лідера і нічим допомогти вам не зможу. Ледь вирвався з під негласного нагляду, щоб поговорити з вами. Та й у вашому відомстві ідуть тотальні перевірки, шукають тих хто так чи інакше допомагав моєму синку.

– Про перевірку і нагляд мені чудово відомо, – сказав високопосадовець спецслужб і хижо вишкірив зуби. – Та не обов’язково залучати до такої операції офіційних осіб, адже завжди знайдуться сторонні люди, котрі за хорошу платню, зроблять любу брудну роботу. Були б відповідні кошти для оплати їхніх послуг.