Розділ 5. НОВІ ДАНІ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ МАДАМ ВІТАЛІНИ

Гіперпросторовий зв'язок був надзвичайно енергоємним, складним і вартісним видом комунікацій. Тому його використовували головним чином для передавання надзвичайно важливих і коротких повідомлень. Мали таку можливість лише військові та найбагатші люди республіки. Для загалу існували кур’єрські зорельоти що регулярно здійснювали поштові перевезення між освоєними людством світами.

В своєму невеличкому посланні мадам Віталіна не змогла розповісти все що трапилося з нею на Синевирі, тому її роботодавець щоб дізнатися всі подробиці подій надіслав за нею одного зі своїх кораблів. «Кенгуру» хоч і був швидкісним кур’єром, однак навіть на ньому переліт в столицю зайняв три стандартні доби. Опричниця весь цей час мордувала себе сумнівами, чи варто було залишати свою команду в політично нестабільному королівстві. Та особливого вибору у жінки не було. Не виконати наказу князя вона не могла, а крихітний корабель просто не вмістив би ще трьох лишніх пасажирів. Звісно їх можна було підняти на «Мушкетон» тільки який в цьому був сенс?

«Кенгуру» приземлився на приватному космодромі, що належав Терещенку, звідки жінку відразу ж відвезли до князя. Мовчазний помічник провів її в робочий кабінет всемогутнього магната. Князь Терещенко, підстаркуватий чоловік з густою сріблястою чуприною на голові і чіпким поглядом темно-карих очей кивком голови відповів на привітання своєї службовиці та жестом руки вказав всістися на крісло поряд свого столу. Потім відвів погляд від екрану раритетного монітора й натиснув якусь клавішу на своєму столі.

Увімкнув систему що унеможливлювала шпигунство – здогадалася опричниця. Те що князь користується такими застарілими інтерфейсами її не надто здивувало. Вона прекрасно знала, що для еліти республіки це своєрідний фетиш. Сенсорні екрани і клавішні інтерфейси наче надавали їм особливого лоску та шику. Хоча у всіх таких людей були довершені імпланти, котрі були здатні обробляти колосальну кількість інформації і керувати ордою всіляких механізмів та пристроїв.

Всівшись на крісло жінка короткими чітким фразами описала все те що трапилося з нею на Синевирі. Після задала одне-єдине запитання:

– Які для мене тепер будуть розпорядження?

– А вас нічого не бентежить з того що відбулося на планеті? – тихо поцікавився Терещенко.

– Так, я не можу збагнути навіщо бербери встряли в цю авантюру, – зізналася опричниця.

– Мадам Віталіна, що вам відомо про Древніх? – запитав князь встаючи зі свого крісла.

– Ви маєте на увазі інопланетні цивілізації котрі начебто існували в минулому? – здивувалася такою зміною теми розмови жінка. – Легенди та слухи що не отримали реального підтвердження. В секторі Всесвіту що ми дослідили чужинців не знайшли.

– Це офіційна версія, насправді все дещо по іншому.

– Що ви маєте на увазі? – здивуванню мадам Віталіни не мало меж.

– Всі серйозні спеціалісти, які досліджували «Зоряний буревій» схильні вважати, що цей наркотик чужоземного походження. Дехто навіть каже що це зовсім не наркотик, а щось зовсім інше.

– Як це зрозуміти?

– Як зрозуміти? – іронічно хмикнув князь. – Я б і сам хотів це знати, тільки достовірної інформації як кіт наплакав.

– Ви хочете сказати що інопланетяни існують? – поспиталася очманіла від почутого жінка.

– Давайте приймемо за робочу гіпотезу те що існують артефакти залишені ними – промовив Терещенко і обернув до мадам Віталіни один з зі своїх моніторів. – От що мої шахтарі виявили на Епсилон-884.

На екрані жінка побачила зображення чудернацького предмета. Зовні воно віддалено нагадувало павука тільки було позбавлено звичної симетрії. Брунатний згусток пульсуючої матерії та незліченна кількість довгих та тонких моцаків.

– Що це? – вражено запитала жінка.

– Сучасна наука поки що нездатна відповісти на це запитання. Всі можливі сканування не дають хоч якогось інформативного результату. Для наших дослідницьких приладів цей предмет образно кажучи «чорна діра». Єдине чого вдалося дізнатися під час незліченної кількості експериментів, те що потрапивши в середовище близьке нашому ось це невідоме починає виділяти субстанцію схожу на «Зоряний буревій». Мої аналітики думають, що щось схоже є і на Синевирі, тому я й послав тебе вдруге туди.

– Але ж ми знищили всі ферми де виготовлявся наркотик, – спробувала зібратися з думками опричниця.

– Може так, а може і ні, – промовив Терещенко. – Та здається мені, що берберці щось та знають, тож і вплуталися в цю авантюру. Іншої логіки в їхній поведінці я не бачу.

– То яке тепер у мене буде завдання? – поцікавилася мадам Віталіна.

– Згідно твоєму рапорту один з кораблів конфедерації був знищений в результаті вибуху антиматерії, а другий від пошкоджень впав на планету, – хитро примружив очі чоловік.

– Так, – коротко підтвердила жінка.

– Того що знищено ми не в силі воскресити, але той що затонув…

– Ви хочете його підняти з океанського дна?

– Ні, мені лише цікаві ті дані, що можуть зберігатися в його бортовому комп’ютері. Я припускаю що там може бути щось важливе та цікаве тому й доручаю тобі дістати цю інформацію. Для цього отримаєш відповідні засоби та кошти. Звісно все має бути максимально секретно. А щоб ніхто тобі там не заважав сьогодні ж побесідую з командувачем військово-космічного флоту та міністром закордонних справ республіки. Треба серйозно взятися за захист цього водяного світу.