ЧАСТИНА ДРУГА. ПРИХОВАНІ ЗАГАДКИ ПЛАНЕТИ СИНЕВИР Розділ 1. У ВИРІ НЕГАРАЗДІВ ТА ПРОБЛЕМ ВОДЯНОГО СВІТУ

Командир важкого крейсера «Мушкетон» республіканських військово-космічних сил Жан-Поль Барнабі сидів у капітанській каюті і роздратовано теребив свою коротку борідку. Невдоволення чоловіка можна було легко зрозуміти. Отриманий напередодні в штабі флоту наказ спершу видавався достатньо простим та чітким. Вирушити в зоряну систему планети Синевир і замінити там на патрулюванні фрегат «Базилік». Трохи здивувало розпорядження керівника розвідувальної служби адмірала Довбуша додатково взяти на борт аж цілу сотню бійців-космодесантників. Та Барнабі як дисциплінований офіцер не став розмірковувати над мотивами наказів відданих вищим командуванням, він їх просто старанно виконував.

Потрапивши в заданий сектор космосу очманілий командир «Мушкетона» схопився за голову від тої кількості проблем що на нього звалилися. Крейсер тільки-но вийшов з гіперпростору як його сенсори спіймали сигнал про допомогу. Поки маневрували щоб підійти до аварійного судна, офіцер зв’язку ошелешив Жан-Поля цілою порцією неприємних новин. Виявилося що на планеті котру вони мали охороняти стався державний переворот і тепер там чи то розпочинається чи вже навіть точиться повномасштабна громадянська війна. Та що тоді робить цей телепень Остін Паукер, чому він не вмішався в події на Синевирі чи хоча б не повідомив про них штаб флоту залишалося загадкою.

Трохи ясності вніс в цей інформаційний хаос врятований пілот з майже вщент розтрощеного зорельота. Виявилося що проти законного монарха місцеві заколотники виступили в союзі з берберами. Саме бойовий зореліт конфедерації підступно знищив «Базилік», а десант з транспортної каракки допоміг захопити владу в королівстві. Дальше йшов мальовничий опис космічного бою, що більше нагадував фантастичну історію ніж справжню реальність. Ну бо складно було прийняти на віру розповідь про те що маленький шлюп міг подолати фрегата і збити каракку.

Згодом Барнабі переконався що все почуте ним щира правда. Капітан Константінос Канарис на своєму кораблі «Пенелопа» насправді відчайдушно бився з сильнішим за нього противником і здобув переконливу перемогу. Правда за це довелося заплатити велику ціну. Шлюп отримав надзвичайно важкі пошкодження. Жан-Поль залишивши на ньому ремонтну команду дроїдів і власне самого Канариса, котрий навідріз відмовився залишати свій зореліт, а сам рвонув до планети.

Ставши на орбіту Синевиру командир «Мушкетона» дізнався, що громадянська війна в королівстві закінчилася так і не встигши толком розпочатися. Ідейних заколотників в водяному світі знайшлось небагато, а тимчасові колаборанти склали зброю, як тільки керівники кланів зі своїми прихильниками взялися наводити порядок. Правда великого оптимізму ця інформація Барнабі не принесла. На планеті залишилася невідома кількість берберських солдатів, котрі так просто здаватися не збиралися. Вони окупували невеличкий архіпелаг й готувалися до запеклої оборони.

Жан-Поль не мав ні достатніх сухопутних сил ні тим паче повноважень проводити хоч якусь бойову операцію на поверхні Синевиру. Він відіслав короткий звіт про все що трапилося в штаб флоту і продовжував помаленьку розплутувати цей клятий клубок проблем. Спершу Барнабі навідався в столицю водяного світу де зустрівся з представниками місцевої аристократії. Гонористі герцоги, графи і князі подякували йому за таке швидке прибуття і попрохали не вмішуватися в справи королівства. Мовляв вони самі здатні справитися зі своїми негараздами без чужої допомоги. Хоча як підозрював офіцер республіки дворяни більше переймалися не так миром і спокоєм на своїй планеті, як тим хто стане її новим монархом. Вони вочевидь дуже боялися щоб його втручання не збільшили політичний вплив одного з кланів.

Наступна зустріч з республіканським послом Качуром підтвердили ці здогадки Жан-Поля. Дипломат повідомив, що за його даними, між угрупування іде підкилимна боротьба за те представник якого клану стане майбутнім самодержцем. В хід ішли змови, підкуп, торги посадами і навіть відвертий шантаж. Посол боявся, що не виключені і збройні сутички, а тому попрохав про охорону для будівлі де розташовувалася його дипломатична місія. Тут Барнабі подумки подякував адміралу Довбушу, котрий наказав прихопити з собою додаткову сотню космодесантників.

Під час розмови з Качуром командир «Мушкетона» познайомився ще з одною неординарною особою, такою собі мадам Віталіною. Жінка була громадянкою республіки, хоча про мету свого перебування на Синевирі вона не обмовилася і словом. Зате не став мовчати посол, котрий розповів ще одну майже фантастичну історію. У ній знайшлося місце і для втечі з полону, і морське плавання до острова-в’язниці, і звільнення звідтам бранців клану Північна Гавань. Не забув навіть про помічницю мадам Віталіни, котра в останню мить прилетіла на аерольоті і видерла їх з пазурів ворога.

– А той навіжений капітан Канарис з його розтрощеним зорельотом «Пенелопа» часом не ваш знайомий? – поцікавився з лихим передчуттям Барнабі.

– Константінос живий? – схвильовано вигукнула невисока чорнявка, що до цього не втручалася в бесіду. – Де він зараз?

– На своєму розбитому кориті, – спохмурнів чоловік. – Я залишив йому ремонтну команду дроїдів. Думаю за добу-дві він трохи полагодить корабель і дошкандибає до планети. А ви йому хто будете?

– Ми добрі знайомі, – вирвалося в жінки. – Працюємо в одній команді.

– Барбаро, зараз такі розмови не на часі, – обірвала її мадам Віталіна.

– Ясно – підсумував Жан-Поль і запитав. – Ще будуть якісь прохання?

– Так, пане капітан, – промовила мадам Віталіна. – Можу я скористатися вашим гіперпросторовим передавачем, щоб надіслати коротке повідомлення своєму роботодавцеві?