Розділ 13. ВІДЧАЙДУШНИЙ ШТУРМ ОСТРОВА-В’ЯЗНИЦІ

Всю дорогу до столиці Синевиру Барбара Скорпена мучилася від нудьги та невідомості. Сейнер неспішно йшов заданим курсом легко похитуючись на океанських хвилях. Подрімавши кілька годин жінка спустилася в командний пост і деякий час безуспішно намагалася дізнатися що зараз робиться в королівстві. На жаль власники рибальського судна були настільки економними, що оснастили «РС-239» мінімальним набором радіоапаратури. Тут був лише приймач налаштований на отримування команд з координаційного центру, транспондер який демонстрував місцезнаходження судна та автоматична система, що посилала повідомлення про аварійне становище на борту. Увійти звідси в кіберпростір планети було неможливо.

Надвечір, коли до кінцевої мети їхньої подорожі, було вже рукою подати, Скорпена спробувала увійти в інформаційну мережу за допомогою власного імпланта. Радіус дії його приймача був обмежений, однак напевне аж після сотого разу її вперті намагання принесли успіх. Імплантат Барбари врешті-решт встановив контакт з кіберпростором Синевиру і відразу злива даних пролилась на жінку. В основному це були офіційні звернення нової влади котра закликала цивільне населення стати на оборону королівства від якихось загадкових терористів.

Не звертаючись уваги на набридливу пропаганду Скорпена заглянула в одну з електронних поштових скриньок, які власноручно створила на випадок непередбачуваних неприємностей. Тут в закодованому вигляді можна було залишати короткі повідомлення для інших учасників їхньої групи. Мадам Віталіна вважала такий обмін інформації відвертим анахронізмом, та робити на борту «Пенелопи» було нічого, тож Барбара задля розваги залишила такі своєрідні «маячки» на більшості великих серверів кіберпростору.

На превеликий подив жінки, скринька в яку вона увійшла, виявилася не пустою. Там знаходився невеличкий файл надісланий князівською опричницею. Відкривши його Скорпена дізналася новий ідентифікаційний код мадам Віталіни в мережі, за допомогою якого вона могла зв’язатися зі своєю начальницею. Кілька секунд очікування і в віртуальному полі зору Барбари з’явилося зосереджене обличчя командирки.

– Привіт, – коротко кинула князівська опричниця. – Ти жива? Де зараз знаходишся і як вдалося врятуватися?

– Привіт, – відповіла Скорпена. – Я на Синевирі, знаходжуся на борту риболовецького сейнера і незабаром буду в столичному порті. Про порятунок розкажу при зустрічі.

– Зрозуміло. Як називається твоє судно? Там є екіпаж?

– «РС-239». Сейнер автоматичний і знаходиться під моїм контролем.

– Чудово. Після заходу в порт залишайся на місці. Незабаром ми приєднаємося до тебе.

Зв'язок перервався і Барбарі залишалося тільки здогадуватися хто це «ми». Дуже хотілося, щоб окрім мадам Віталіни на палубу судна піднялася і її подруга Барчук. Скорпена щиро надіялася на те, що Роксі пощастило і вона зуміла залишитися живою в цьому планетарному хаосі. Та довго розмірковувати на цю тему жінці не вдалося бо у вечірніх сутінках вже стали помітні вогні столиці. Скорпена заховалася в рубку й звідтам спостерігала як її сейнер вправно лавіруючи серед численних кораблів та катерів повільно пробирається до портової пристані. Коли борт «РС-239» м’яко торкнувся пірса дві темні тіні вправно перескочили на його палубу, і в туж мить судно відчаливши знову вирушило до виходу в море. За кілька секунд фігури прослизнули в рубку і Барбара потрапила в міцні обійми мадам Віталіни.

– То як ти все таки врятувалася? – запитала опричниця коли радість від зустрічі дещо вщухнула.

– Це все було ідеєю капітана Канаріса, – відповіла посмутніла Скорпена. – Коли ми розверталися на зворотній курс він наказав мені перейти у корабельний вельбот, який потім відстикувався від «Пенелопи». Назад до Синевиру ми поверталися на різних швидкостях, тому битву на орбіті я бачила на безпечній відстані. Після бою мені вдалося майже безперешкодно досягнути поверхні, захопила цей сейнер і приплисти на ньому до столиці королівства.

– Щось відомо про долю капітана Канаріса?

– З того що я бачила можу сказати, що на жаль він скоріш за все загинув. «Пенелопа» заманила фрегат берберів на міну з антиматерії і вибух знищив обидва кораблі. А як там Роксолана, жива?

– Шкода. Константінос був вправним капітаном хорошим другом, нам його буде бракувати. Що стосується Барчук то вона жива і зараз виконує мій наказ.

– Який саме?                                                                                                 

– Шукає можливість вбити самозванця на трон королівства.

– О, боги, я ж казав що це гарантоване самогубство, – застогнав супутник опричниці в якому Барбара лише тепер впізнала посла Качура.

– Нічого самовбивчого там немає, – грізно гаркнула мадам Віталіна. – Барчук кмітлива і досвідчена космодесантниця, яку спеціально навчали для подібних операцій. Вона знайде можливість як виконати поставлене завдання і водночас зберегти своє життя. А вам пане посол не гоже сумніватися в професійних навичках моєї команди.

– Куди ж ми прямуємо? – перервала гнівну тираду опричниці Скорпена.

– Ми поспішаємо до острова-в’язниці, де в полоні знаходяться впливові лідери клану Північна Гавань.

– Ще одна шалена ідея цієї божевільної жінки, – невдоволено буркнув дипломат. – Як вона збирається самотужки здолати всіх охоронців для мене загадка.