Розділ 12. ЯК УБИТИ МАЙБУТНЬОГО КОРОЛЯ?

Отримавши нове завдання від мадам Віталіни Роксолана Барчук добряче задумалася над тим як його виконати. Не те що б жінка надто переймалася власним життя. За час служби в космодесанті вона не одноразово потрапляла в такі ситуаціях, що здавалося смерть вже неминуча. Однак її природня кмітливість і прихильність долі дозволяли уникати загибелі і виходити сухою з води. Тож найманка взяла за правило ніколи не перейматися можливими майбутніми проблемами завчасно.

Барчук турбувало зовсім інше, як потрапити в близьке оточення цього клятого віконта Джузеппе. Вона була лише одним з нижчих офіцерів новоствореної Народної Гвардії яку і на гарматний постріл не допустять до майбутнього монарха. Можна було б здійснити якийсь відважний подвиг щоб довести керівництву клана свою лояльність і відданість. Тільки про які героїчні звитяги можна говорити при буденному патрулюванні? Рутинний обхід вулицями столиці де тепер навіть звичайних розбурханих спиртним хуліганів рідко коли зустрінеш. Залишалося лише сподіватися на якусь неординарну несподіванку і терпляче очікувати слушного моменту.

Відбувши свою зміну Роксолана передала свій сектор наступній патрульній групі і в задумливості попрямувала до казарми Народної Гвардії де їй ще зранку виділили невеличку кімнату. Раптом чиїсь знайомий голос окликнув жінку:

– Роксі, зачекай, треба поговорити.

Барчук оглянулася і побачила, що до неї поспішає Григор. Перше що відразу впало у вічі жінки це шеврони на однострої чоловіка, котрі свідчили що він співробітник служби безпеки клану Північна Гавань.

– Вибач мені за нашу останню розмову, – промовив Григор наблизившись до неї. – Я не мав права так дорікати тобі. Ти не місцева, тож не мусиш вболівати за наші планетарні справи.

– Та пусте, – всміхнулася Роксолан і зауважила. – Бачу ти досягнув великого кар’єрного росту.

– Перестань кепкувати наді мною, – знітився чоловік. – Просто віконтові Джузеппе катастрофічно бракує вірних і відданих людей, а я давній і перевірений прихильник клану, тож і зарахували до служби безпеки.

– Може десь перехилимо чарчину-другу, як в колишні часи, – запропонувала жінка відчуваючи що удача сама іде їй в руки.

– З задоволенням, – відповів Григор. – Маю трохи вільного часу.

Вони зайшли в найближчий бар і чоловік замовив два алкогольні коктейлі. Його уніформа і нашивки справили належне враження на кельнера. Замовлення було виконано блискавично. Зробивши по ковтку вогняного напитку пара всілася за вільний столик і вже тут продовжили свою бесіду.

– То кажеш що не ображаєшся на мене і ми надалі залишаємося друзями? – поцікавився Григор і Барчук здогадалася що він має на увазі щось більше ніж звичайне приятельство.

– Звісно не ображаюся, бо не було чого, – промовила жінка грайливо зиркаючи на свого співрозмовника. – Буде вільний час і підходяща нагода то могли б зустрітися в значно романтичній атмосфері.

– Хотілось би, та хто знає коли ця нагода трапиться.

– Ти такий зайнятий? У мене теж за останню добу вільної хвилинки не було. Спершу пройшла кількагодинну муштру на тренувальній базі, тепер доручили командувати взводом Народної Гвардії. А після того як відбулася космічна битва нас взагалі ганяють по місту мов собак.

– Знаю. На жаль такого несприятливого розвитку подій ніхто не зміг передбачити. Все ж розпочиналося так вдало. Ми практично без втрат захопили владу у всьому королівству. Ще трохи і коронували б віконта та змогли б обходитися без допомоги друзів-берберів. На жаль якийсь шалений капітан сплутав всі плани. Зорельоти Берберської Конфедерації знищені, зв’язку з їхньою столицею немає, всі нервують бо бояться що незабаром може прилетіти республіканський флот.

– Вам то чого хвилюватися. Зміна влади на планеті цілковито внутрішня справа Синевиру. Виберете собі нового монарха і які до вас претензії?

– Воно то так, але берберці знищили патрульний корабель республіки і за таке їх адмірали гетьмана по голові точно не погладять. У нас побоюються, що союзники чого доброго можуть почати мститися нам за те що потрапили в таке неоднозначне становище. Тому віконт Джузеппе так активно збільшує свої озброєні сили.

– Дуже допоможуть йому ці слабко навчені ополченці коли не дай Бог доведеться зчепитися з професіональними солдатами Бербери.

– Отож бо – скрушно похитав головою чоловік – Тому віконт Джузеппе вже на завтра призначив свою коронацію. Церемонія відбудеться в королівському палаці ополудні.

– Ех, потрапити б мені туди напередодні та все добре оглянути, а то якщо доручать охороняти це дійство, то я зі своїми підлеглими навіть нормально орієнтуватися не зможемо.

– Слушна думка, – погодився Григор. – Треба буде донести її до мого керівництва.

– От-от, було б дуже добре, коли б офіцерів Народної Гвардії ознайомили з внутрішнім плануванням королівського палацу.

– Тоді не буду баритися, а поспішу в наш штаб. Де тебе знайти на випадок чогось?

– В казармі буду відпочивати.

Вони розійшлися, та Барчук не стала відразу прямувати до своєї казарми. Вона зробила нетривалу прогулянку вечірніми вулицями щоб переконатися, що за нею ніхто не слідкує. Впевнившись що «хвоста» немає жінка пірнула в темний провулок де оглядові камери були заражені спеціальним вірусом і «не бачили» її. Тут був влаштований один з їхніх тайників. В пластиковій стіні будівлі знаходилася прихована ніша де вони сховали сучасне озброєння, вибухівку та інше спеціальне обладнання. Найманка витягнула невеличкий проте потужний імпульсний пістолет та ще невеличкий циліндрик нафарширований хитромудрою наноелектронікою. Обидва апарати були зв’язані з імплантатом Роксолани і лише вона могла їх активувати.