Розділ 11. ДОШКУЛЬНІ ДИВЕРСІЇ МАДАМ ВІТАЛІНИ

Знаходячись в ув’язненні мадам Віталіна не надто нудьгувала. Хоча у тих хто спостерігав за нею прихованими камерами мало скластися цілком протилежне враження, адже бачили вони жінку котра безцільно тинялася своїм готельним номером, або ж лежала в постелі втупивши погляд в стелю. Та все це була вистава яку майстерно грала князівська опричниця. Насправді вона ні на мить не припиняла працювати у кібернетичному просторі планети. Шпигунські програми запущені бранкою в мережу повільно але впевнено прогризали все нові й нові лазівки в захисних системах супротивника.

Насамперед мадам Віталіна добралася до серверів що належали королівській службі зв’язку. Маленька диверсія в десятки разів уповільнила передачу даних для всіх державних органів, котрі опинилися під контролем заколотників. Потім настала черга комп’ютерним мережам котрі належали клану Північної Гавані. Тут довелося трохи поморочитися, адже виявилося що програмне забезпечення написане в Берберській Конфедерації. Та імплантату жінки врешті-решт все ж вдалося зламати коди доступу і вона отримала доступ до найпотаємніших файлів цієї войовничої сімейки.

З цікавістю князівська опричниця дізналася, що у клані не все так просто як могло здатися. Насправді багато його очільників були проти цього двірцевого перевороту, та їх підступом заманили на один з острівців що належав Північній Гавані, і там банально ув’язнили. Трапилося це напередодні заколоту і цей інцидент тримався в суворій таємниці від простих членів сімейства. Головним натхненником всієї афери став батько віконта Джузеппе, котрий однак не побажав це відкрито демонструвати, переклавши всю славу і відповідальність за переворот на свого незакононародженого сина.

Мадам Віталіна добралася до системи безпеки острова-в’язниці і непомітно запустила туди кілька вірусів. На жаль звільнити бранців на волю зараз було неможливо, адже окрім електроніки в тюремщиках знаходилися й солдати-берберці. Залишалося почекати слушної нагоди, коли можна буде якимось чином добратися до цього місця і вже з боєм визволити опозиційне вище керівництво клану. А поки що жінка для збільшення хаосу направила в цей сектор десяток автоматичних сейнерів та траулерів. Нехай органи контролю судноплавства тепер розбираються що й до чого.

Справившись з цим князівська опричниця взялася за головного ворога – берберів. Її імплантат тільки-но почав аналізувати надскладний шифр супротивника як розпочалося щось неймовірне. Всі системи безпеки на планеті наче збожеволіли. Орбітальні сенсори осліпнули і оглухнули в шквалі радіоелектронних перешкод. Оптоволоконні лінії були перенасичені даними, якими обмінювалися наземні пости. Значна частина інформації була незакодована і жінка з подивом дізналася, що поблизу Синевиру розпочалася запекла космічна битва. Фрегат загарбника несподівано атакував якийсь невідомий зореліт і завдав йому серйозних пошкоджень.

Невже це капітан Канаріс на своїй «Пенелопі» наважився на такий відчайдушній крок подумала мадам Віталіна підходячи до вікна. Глянувши на небо вона побачила часті спалахи, які своєю сліпучістю перевершували яскравість сонячного світла. Не було й найменших сумнівів у тому шо це термоядерні вибухи боєголовок протикорабельних ракет, котрі зараз розривають та плавлять борти кораблів обох суперників. Не приведи Господи потрапити в це вогняне пекло і допоможи тому невідомому сміливцеві благополучно вибратися з нього, побажала жінка.

Космічна битва тривала порівняно не довго. Незабаром спалахи згасли і ефір очистився від перешкод. А потім минуло ще з десяток хвилин і на небі загорілася нова тьмяно-червона зірка. Вона ритмічно пульсувала швидко зменшуючись в своїх розмірах. Коли ж повністю згасла кібермережу Синевиру наповнив ґвалт в якому домінувало лише одне слово «антиматерія».

Отетеріла від всього цього князівська опричниця ледь не пропустила некодовану доповідь берберською, в якій йшлося що каракка «Вальгалла» серйозно пошкоджена і ледь утримується від падіння на планету. Миттєво оцінивши ситуацію жінка прийняла доленосне рішення. За її наказом три аерольоти що знаходилися в цьому секторі різко збільшили швидкість і вискочивши зі стратосфери один за одним протаранили ворожий транспорт. Мадам Віталіна прекрасно знала що на борту цих літальних апаратів знаходилися безневинні цивільні люди і їхня смерть буде на її совісті, та іншого виходу не було. Берберський зореліт потрібно було знищити за всяку ціну.

Остання диверсія вдалася на всі сто відсотків. Нещасна каракка, що і так ледь трималася на орбіті не витримала трьох попадань. Важко клюнувши носом вона почала повільно падати. Різкі накази, лемент про допомогу і на кінець коротке зображення надіслане одним з риболовецьких суден де було видно як велетенський зореліт врізається у водну поверхню і вибухає. З «Вальгаллою» було покінчено, як і з ворожим фрегатом, однак десантних військ висадженими берберами на Синевирі залишалося ще чимало.

Тепер варто було подбати про власну безпеку, адже рано чи пізно а ворог виявить хто йому так дошкульно шкодить і тоді їй буде непереливки. Потрібно скористатися теперішнім хаосом і якнайшвидше вшиватися з цього готелю. Однак втікати з ув’язнення жінка вирішила не одна, а в компанії з послом Качуром. Чоловік хоч і був поранений та міг пересуватися, знаходився в сусідньому номері і міг їй ще знадобитися в подальшому.

Відчинити замок на вхідних дверях для князівської опричниці не було якоюсь проблемою. Попередньо заразивши вірусом спостережну систему готелю вона нечутно вислизнула в коридор і швидко наблизилася до апартаментів в яких тримали бідолашного дипломата. Тихо клацнув ще один замок і жінка опинилася в помешканні, що нічим не відрізнялося від того з якого вона щойно вийшла. Посол Качур стояв біля вікна і побачивши гостю ледь не скрикнув від несподіванки.