Розділ 7. КАПІТАН КАНАРИС РОЗПОЧИНАЄ ДІЯТИ

Сигнал тривоги пролунав в ту мить коли капітан Канарис займався такою прозаїчною справою як гоління щетини на власному обличчі. Напередодні, чоловік разом з Барбарою засиділися далеко за північ стандартного часу безуспішно намагаючись «зламати» код доступу до електронного замка віднайденого ними сейфу. Код виявився надзвичайно хитромудрим і абсолютно не бажав піддаватися всім потугам бідолашних дешифраторів. Витративши море часу і моральних та фізичних сил парочка так і не зуміла добратися до вмісту сталевої коробки. Єдино що їм залишалося, то втомленими і роздратованими йти спати, одночасно осипаючи творців сейфу відбірною лайкою, яку тільки знав кожен з них.

Командир «Пенелопи» блискавично вивів всю інформацію від корабля у своє віртуальне поле зору і бритва випала з його рук. Сенсори та сканери шлюпа показували речі від яких у чоловіка волосся стало сторчма. Берберська каракка нарешті добралася до орбіти Синевиру і навіть занурилася було в атмосферу цього водяного світу. Доволі ризиковий крок якщо взяти до уваги розміри зорельота і ту напругу яка мала лягти на корабельні конструкції через дію гравітації планети. Та ця небезпека ймовірної руйнації транспорту вочевидь була виправданою, адже в своєму трюмі «Вальгалла» привезла розкішну морську яхту, яку на надміцних тросах спустила на море. А дальше все закрутилося мов у дешевому бойовику з кіберпростору. Монарх зі всім оточенням необдумано та легковажно перебралися на яхту, і коли це трапилося каракка втягнула назад в трюм свій вантаж перетворивши безпечну еліту королівства на звичайних бранців. Про все що сталося Константінос дізнався з короткого відео-файлу який в останню мить зуміла надіслати мадам Віталіна.

Та все це було лише половиною біди. Головна проблема полягала в тому, що «Базилік» зараз вів запеклий бій з іншим невідомим зорельотом і судячи з усього справи його були кепськими. Чужинський корабель, що так вміло маскувався весь цей час досяг головного – раптовості. Потайки наблизившись до Синевиру він зненацька атакував фрегат військово-космічного флоту республіки практично не залишаючи йому і найменшого шансу на порятунок. Зарозумілий Остін Паукер так і не взяв до уваги попередження капітана Канаріса, яке той все ж послав йому ще вчора зранку, і тепер розплачувався за свою бундючність та самовпевненість життям екіпажу ввіреного довіреного йому зорельоту.

Константінос був реалістом і побачивши якою зливою вогню незнайомець атакував «Базилік» не став геройствувати та ризикувати своїм кораблем. Гетьманському патрулю вже і так не допомогти, а його «Пенелопа» ще здатна попсувати крові невідомому нападнику. Тож бортовий комп’ютер отримав наказ негайно збільшити потужність термоядерного реактора до максимуму, також корабельні двигуни та інерційні компенсатори переводилися на форсажний режим. Шлюп стрепенувся, мов кінь що отримав добрячого шенкеля, і вмить стрімкою ланню рвонув вперед. Зробив це вчасно, адже командир чужинського зорельота окрім добивання нещасного «Базиліка» запустив кілька протикорабельних ракет і по «Пенелопі».

Капітану Канарису пощастило, що напередодні він перевів свій шлюп на віддалену орбіту планети і тримав бортову апаратуру в повній бойовій готовності. Цим він виграв декілька дорогоцінних миттєвостей для себе й «Пенелопи». Автоматика шлюпа спрацювала бездоганно. Константінос ще переглядав інформацію про атаку на «Базилік», а його власні системи радіоелектронної боротьби вже наповнили навколишній ефір цілою хмарою перешкод. Зловісно заблискали бойові лазери, загрозливо загуділи електромагнітні гармати висилаючи назустріч ракетам агресора мегавати енергії і тисячі снарядів.

Спільними зусиллями «Пенелопа» зуміла уникнути ворожого враження. Частину ракет вдалося збити, інша частина просто втратила ціль. Невідомий агресор залишив розтерзаний гетьманський патруль і кинувся було навздогін за прудким Константіносом, та за якусь хвилину-дві припинив погоню і повернувся на орбіту Синевиру. Що ж цілком логічне рішення. Для нього зараз більш важливіше знаходитися поряд з «Вальгаллою», яка за даними сканерів почала висаджувати десант на планету, чим ганятися по всій зоряній системі за навіженим капітаном Канарисом. Тим паче, те як «Пенелопа» завиграшки справився зі зграєю ракет мало навести командира чужинця на думку, що на легку здобич йому не варто розраховувати.

Що ж у Константіноса з’явилося трохи часу для того щоб придумати якийсь хороший план на майбутнє. Варіант, що можна просто дременути звідси чоловік навіть не розглядав. Звісно це було б найкращим виходом, адже так він міг попередити командування військово-космічних сил республіки про нестандартну ситуацію на Синевирі. Та переліт до найближчої бази гетьманського флоту займе кілька днів, які можуть бути вирішальними для цієї планети. Зрештою у нього є непоганий корабель, а він сам колишній флотський офіцер, тож просто зобов’язаний поборотися з підступним ворогом. Тільки от яким чином зробити так, що якщо не перемогти, то хоч по дурному не загинути?

Канаріс вже майже доголився, як в його каюту без стуку увірвалася Барбара. Все ще напівсонна, з розтріпаним волоссям вона накинулася на чоловіка зливою схвильованих запитань:

– Що трапилося? Куди ми так мчимо? Чому на кораблі оголошено бойову тривогу? Де подівся зв'язок з мадам Віталіною?

Замість того щоб відповідати Константінос переслав їй на імплантат файли про всі останній події. Жінка якусь секунду-дві сприймала отриману інформацію, а потім збліднувши прошепотіла:

– І що тепер? Ми залишаємо систему і поспішаємо за допомогою?

– Звісно ні. Я не залишу тут мадам Віталіну та Барчук самих. До речі варто би попередити Роксолану, про те що трапилося, якщо зв'язок з планетою ще остаточно не втрачений.