Розділ 3. ЗУСТРІЧ З КЕРІВНИКОМ ФЛОТСЬКОЇ РОЗВІДКИ

Синевир цілком справедливо вважався незвичайним світом. Зовсім не через те що його науковий і технологічний потенціал давно і безнадійно став анахронізмом. Так вже склалося, що в освоєному людством Всесвіті знаходилися планети ще більш відсталі у своєму розвитку. Просто Синевир був мабуть єдиним відомим у космосі світом води. Коли в цю систему вперше навідалася розвідувальна експедиція легендарного Генріха Шлімана планета нічим особливим його не зацікавила. Просто у звіті першовідкривача було вказано, що майже всі її параметри цілком придатні для можливого майбутнього терраформування.

Минуло зовсім небагато часу і одна з могутніх корпорацій накинула око на цю зоряну систему вирішивши перетворити непримітну планету на такий собі всесвітній курортний центр. На Синевирі поставили конвектори атмосфери, щоб насити її достатньою кількістю кисню. З поясу астероїдів почали транспортували заморожені глиби води. Справа була непроста, але в ті часи втілювали в життя ще й не такі грандіозні проекти. Дійшло навіть до того, що на планеті з’явилися перші адаптовані представники флори та фауни.

До завершення задуму залишалося зовсім небагато часу аж раптом розпочалася Велика Галактична війна. Синевир знаходився на периферії освоєного Всесвіту тому бойові дії його не торкнулися. Про планету в хаосі війни взагалі просто забули. Корпорація що займалася перетворенням світу на курортний рай збанкрутувала, а в її техніці стався якийсь масштабний комп’ютерний збій. Автоматичні буксири, котрі б мали давно зупинитися, все продовжували і продовжували тягати космічну кригу, допоки майже вся поверхня Синевиру не перетворилася на суцільний океан, а залишений там обслуговуючий персонал і всі наукові працівники були змушені стати довіку її постійними мешканцями.

Вдруге планету «відкрила» республіканська ескадра під проводом адмірала Дмитра Барабаша, яка добивала в цьому секторі космосу залишки загарбницького тянь-шанського флоту. Це трапилося на фінальному етапі Визвольної війни за незалежність Гетьманства коли сили у всіх сторін були практично повністю виснаженими. На той час на Синевирі вже склалася стабільна соціально-політична система у вигляді монархії. Нечисленні жителі водяного світу зуміли забезпечити себе найголовнішим – продовольством. І хоча технологічний рівень планети залишав бажати кращого, вона мала головне – мільярди тон морепродуктів яких так не вистачало новоствореній республіці.

В результаті Синевир став тим вдалим союзником який забезпечував продовольчу незалежність освоєного сектору космосу, а республіка в свою чергу взяла на себе зобов’язання захищати його суверенітет та незалежність. Оборудка була вигідна для обох сторін. Світ води годував добру половину гетьманства своїми морськими делікатесами, взамін отримуючи все те що тільки забажав. Риболовецькі плавучі бази, сейнери, траулери, системи зв’язку, сучасну електроніку та навіть предмети розкоші. А найголовніше присутність в планетарній системі бойових зорельотів військово-космічного флоту гетьмана хоч і в номінальній кількості. Безпека так собі, але вона задовольняла обидві сторони майже два століття. Республіка процвітала і на території її союзників ніхто не наважувався зазіхати.

Саме населення Синевиру було порівняно нечисельне, адже суходіл тут складався з кількох архіпелагів і міріаду крихітних острівців, атолів і просто скель серед водяної поверхні. Столиця королівства, котру безхитрісно назвали Синевир, розташовувалася на найбільшому острові планети і за своїми розмірами можна було порівняти зі стандартним провінційним містечком республіки. Та мешканці планети не надто переймалися нестачею твердої поверхні під ногами, вони були дітьми води і могли жити на всьому що лиш було здатне плавати.

Навколо столиці розташовувалося справжня армада різноманітних плавучих готелів, казино, борделів і просто дешевих генделиків. Тут проводили вільний час моряки тих риболовних флотилій, що забезпечували благополуччя королівства. І саме в такому середовищі останній місяць і крутилася Роксолана Барчук. За наказом своєї нової начальниці мадам Віталіни, жінка мала вжитися в середовище місцевого населення. Наскільки колишній космодесантниці це вдалося сказати складно, адже за цей час вона зламала носи не менше десятьом чоловікам хто її нахабно домагалися, завела не меншу кількість коханців та коханок, і навіть налагодила контакт з резидентом флотської розвідки.

Саме на зустріч з ним сьогодні й вирушила жінка. Потрапивши в порт, вона замовила водне таксі і вже незабаром понеслася до плавучого торговельно-розважального центру з претензійною назвою «Галактика розваг». Піднявшись на готельну палубу комплексу Роксолана підійшла до дверей обумовленого номеру. Вони виявилися незакритими і потрапивши в приємну прохолоду приміщення Барчук з неабияким здивуванням побачила самого керманича флотської розвідки адмірала Довбуша.

– Доброго дня, пане адмірал! – привіталася колишня космодесантниця, котра лише вдруге за все своє життя спілкувалася з таким високопосадовцем флотської ієрархії.

– Привіт! – коротко кинув Довбуш і так само небагатослівно додав. – Доповідай.

– Як мені було доручено я ввійшла в команду князівської опричниці, такої собі мадам Віталіни. Зараз, за її завданням, вживаюся в середовище місцевого населення.

– Для чого?

– Не знаю. Припускаю що мадам Віталіна хоче знати суспільну думку цього світу, бо саме таке завдання вона мені дала.

– І яка вона ця суспільна думка?

– Неоднозначна. Місцеве населення дуже вже невдоволене своїм королем. Влада зашкарубла, зав’язла в корупції та хабарництві, відкрито чваниться своїм багатством. Лунають ідеї про заміну монарха.