Розділ 2. ІНТУЇЦІЯ І ПІДОЗРИ МАДАМ ВІТАЛІНИ

Мадам Віталіна сиділа в ресторані «Чорна перлина» і смакувала тушкованим кальмаром та салатом з водоростей. В цей фешенебельний заклад харчування, розташований на самому центрі королівської столиці, жінка завітала не тільки заради того щоб просто попоїсти. Тут у неї була призначена зустріч з послом республіки, таким собі Павлом Качуром. Дипломат, немолодий вже чоловік з завше невдоволеною гримасою на одутлому обличчі, славився своєю пунктуальністю, тож князівська опричниця прийшла трохи завчасно. Їй потрібно було ще раз ретельно обміркувати розмову з чоловіком.

А подумати мадам Віталіна дійсно мала про що. На цю планету вона вперше прилетіла півроку тому. Тоді жінка отримала завдання розслідувати зникнення риболовецької плавучої бази «Королівська слава», що знаходилася під захистом бійців «Чугайстра». Не те щоби в корпорації князя надто сильно переймалися втратою кількох звичайних найманців. На всесильного магната працював не один мільйон чоловіків і жінок по всіх освоєних людством світах галактики, до долі переважної більшості яких Терещенку було просто байдуже. Справа стала принциповою. Приватна охоронна компанія не справилася з умовами контракту і це підривало репутацію та повагу до самого Хазяїна могутньої бізнес-імперії.

Реакція на інцидент була миттєвою. Князь викликав до себе свою найкращу опричницю і наказав за всяку ціну вияснити що ж все таки трапилося на цій Богом забутій планеті. Так вона опинилася в цьому водяному світі і відразу ж потрапила у справжній вир небезпечних подій. Спершу жінку несправедливо звинуватили у вбивстві якого вона не вчиняла. Потім їй довелося поборотися з наркоторгівцям. В результаті клубок загадок вдалося розплутати, вона успішно справилася з поставленим завданням і навіть отримала подяку від самого магната. Звісно не обійшлося без помилок і втрат, та всього уникнути і передбачити в такій складній операції неможливо.

Тепер у мадам Віталіни на Синевирі було нове завдання. Вона мала дізнатися все можливе про походження наркотику «Зоряний буревій» та його головного дилера, такого собі барона Блакитної Лагуни. Навіщо це було потрібно князеві опричниця й гадки не мала, однак навіть найменшої думки не допускала, що її хазяїн захоче зайнятися наркоторгівлею. Справа ця хоч і була вельми вигідно, та Терещенко не належав до тих людей що бруднять собі руки такою огидною мерзотою. Як справжній аристократ він схвалив рішення своєї підлеглої знищити всі ферми де вирощувалося дурманне зілля.

Все було б значно легше та простіше коли б полонений барон залишився живим, однак капітан Канаріс через свою сентиментальність допоміг негіднику перейти в потойбіччя. Тож тепер доводилося збирати інформацію буквально по крихтах, а її достовірність викликала неабиякі сумніви. Хто він такий, звідки взявся і як заробив свої незліченні статки достеменно не знав ніхто. Одні подейкували що це колишній міжзоряний пірат, що вирішив зав’язати зі своїм бандитським ремеслом і осісти на планеті. Інші говорили, що раніше він був звичайним рибалкою, якому вдалося віднайти в морі якийсь великий скарб. Треті пліткували, що молодий чоловік є незакононародженим сином самого короля Тадеуша Третього. Та як би там не було, а понад п’ять років тому, ця загадкова особа з’явилася в столиці Синевиру й почала тринькати гроші направо й на ліво. Цінні подарунки державним високопосадовцям, розкішні бали й прийоми для знаті, особисті знайомства і контакти з членами королівської династії. Минуло зовсім небагато часу й він став на планеті вельми поважною і шанованою людиною.

Розшуки ж в міжзоряній бібліотеці ДНК не дали ніякісіньких результатів. Такої людини наче ніколи й не існувало у Всесвіті, або ж хтось надзвичайно впливовий почистив особливо захищені бази даних від інформації про барона. Не набагато більше толку було і від всіх можливих аналізів та експертиз самого наркотику і всього того що залишилося на місці знищених морських ферм. Хімічна формула зілля виявилася надзвичайно складною і все що могли сказати спеціалісти, так це те, що «Зоряний буревій» природнього походження. Та чи це був продукт самого Синевиру, чи його завезли в цей водяний світ з якоїсь іншої планети залишалося нерозгаданою таємницею.

Місяць практично безрезультатного розслідування приніс опричниці лише передчуття того, що незабаром в королівстві має щось трапитися. Прямих доказів цього у неї звісно не було, та мадам Віталіна мала величезний досвід спеціального оперативного аґента і навчилася довіряти власній інтуїції. А та вперто нашіптувала жінці що потрібно готуватися до якихось серйозних неприємностей. Повідомлення капітана Канаріса про появу в сонячні системі Синевиру потаємного зорельота стали наочним підтвердженням цих побоювань. Саме щоб прояснити деякі аспекти цієї неординарної події опричниця й попрохала про неформальну зустріч з республіканським дипломатом.

Посол Качур прийшов в точно обумовлений час. Кивнувши головою жінці на знак привіту він вмостився за столиком навпроти неї і тихо запитав:

– Мадам Віталіна, можу я дізнатися про причину цієї нагальної зустрічі?

– Не хочете замовити щось для себе? – поцікавилася опричниця холодним тоном. – Наша розмова займе певний час, встигнете й перекусити.

Офіційно князівська аґентка не володіла повноваженнями вимагати чогось від республіканського дипломата. Та Терещенко мав широкі зв’язки в гетьманському уряді і міністерство закордонних справ тут не було винятком. Коротка розмова на найвищому рівні і вже сам міністр дав особисту вказівку послу Качуру наскільки це можливо сприяти та допомагати опричниці у всіх її справах. Павло Якимович був слухняним чиновником, зайвих запитань вищому керівництву задавати не став, а взявся старанно виконувати отриманий наказ. Він пунктуально приходив на всі призначені йому зустрічі і ділився з мадам Віталіною всією інформацією яка лиш її цікавила і не становила державної таємниці.