5 розділ

    Дерева чорними тіньми виднілися на призахідньому небі. Сніг заморошив всю землю, не даючи котам ходити. Зборище приближалося дуже швидко. Воєвода розпределив, хто йде, хто ні, за наказом провідниці. Його широкі тілесні плечі були притрушені снігом, що підкреслювало його неймовірну стійкість. Рудошуб стояв осторонь, лиш зачаровано дивлячись на посестру Ластівкокрилу. Раптом, сильний поштовх. Кіт різко повернувся. Темноспалах. Той жорстко дивився у вічі. 

- Закохався! - раптом, сміючись пирхнув темний вояк. 

- Пф...! Ні! Просто... 

- Не кажи нічого, я можу допомогти, - Темноспалах рішуче дивився. 

- Я не... Я не закохався, - тепер, Рудошуб зрозумів. що то було за відчуття.

- А я допоможу. Це зрозуміло, що так, ти закоханий.

    Хутро рудого надиблося, але він нічогісінько не казав, лиш дивився на білосніжну кішку. Він не знав, що зробити. Його вуха смикнулись. 

- Гаразд. Але нікому не слова! - прошипів Рудошуб, коли Темноспалах вже побіг до Корінехвоста. Темно-сірий вояк прищулив вуха і зжався на половині шляху. 

- Арг... Гаразд! 

                                                                           ****

    Всі клани стояли у Чотиридерева. Папоротезора розповідала новини клану. Але, раптом почувся шорох з кущів. Звідти вийшов, ніби дух Лісу Гнилих Дерев - темний широкоплечий кіт з червоними, ніби налитими кров'ю очима. За ним виходили коти, багато котів.

- Ми... Новий Клан! - прогарчав незнайомець. - Моє ім'я, Зореморок! Наші традиції відрізняються, але нічого! Ви ж нас приймите? Ми, зграя, точніше клан Морокової Тиші.

    З тіні показався і вся зграйка. Плямохмарка вистрибнула з товпи Клану Гірської Стежки (КГС). Вона побігла до доволі кремезного сірого кота з рудим животом. Вони сіли у затінку, а Ластівкокрила лиш шоковано споглядала. 

Рудошуб швиденько підбіг до Ластівкокрилої, але все ж сів трохи осторонь через сором перед самим собою. Але воячка дивилася на мати з тим котом, а тоді тихо прошепотіла другу.

— Чому мати з цим котом ушивається...!?

У голові вояка вспливли обриси трьох її кошенят.

— Вибач за таке питання, але ти пам'ятаєш своє раннє дитинство?

— Що? Так! Чекай... Я пам'ятаю тільки батька, мати... Ні-ні! Я донька Плямохмарки!

— Як знаєш. — подав плечима кіт.

    Всі дивилися на клан Морокової Тиші. Коти там були худими, обшарпаними і не виглядали дружелюбно. В перед вийшла чорна кішка в бардових плямах, мабуть, воєвода.

— Це моя воєвода, Кривава Повня. А я Зореморок, — він зупинився , скривився у відразі і промовив наступні слова — Це мій лікар, Смертельний... Зуб ..

— Схоже йому не до вподоби цей кіт..! — прошепотів рудий вояк білій подрузі.

— Ага, схоже..

    Зборище проходило доволі спокійно, всі розповідали про нових новаків, вояків і всілякі проблеми на території. Все було як завжди, нічого цікавого. Але коли Папоротезора розповіла про смерть Листопада і чужинців, коти в клані Морокової Тиші притихли і дивно скривилися у скаженій посмішці. Це здалося Рудошубу дуже дивним, тому він стурбовано бив хвостом по підлозі. Темноспалаха мали взяти з собою, але його чогось не було, і це турбувало котика ще більше. "—Він же обіцяв допомогти! Як так!" — стурбовано думав кіт. 

    Помітивши схвильованість друга, кішечка нахилила голову на бік.

— Що таке?

— Ті коти... Якісь... Дивні наче?

— Це так, але ж тебе не це турбує , чи не так? — ззаду почувся голос темного кота. Рудошуб полегшено зітхнув.

— Ми? А що!? Розкажи Темноспалаху!

— Ні, мене попросили не розповідати

— Темноспалах! Замовкни!

— Ох як грубо! — кіт драматично притулив лапу до чола.

— Зборище закінчено! — вигукнула Папоротезора і зістрибнула вниз.