3 розділ

    Двійко новаків підішли до невеликої нірки, яка знаходилася з боку від Великого Каменю. 

- Заходьте! - почувся голос з середини. Вони перезирнулися. В середині було тепло і затишно. Сіра кішка кивнула, ніби кажучи "Сідайте". 

- Я хотіла з вами побалакати. - почала Папоротезора - А де Мишелапкка? - Рудолап зітхнув і смикнув вухами.

- На додатковому тренуванні. - промурмотів молодий котик. 

- Добре. Тоді скажу їй окремо. - нявкнула провідниця - Вам вже 12 повень. Тому скоро ви станете вояками. - почала вона, але тоді нажахано зойкнула - Мишелапко! Що з тобою сталося!? - кішка підстрибнула на лапи й підбігла до новачки - І де Листопад!? - Мишелапка сумно прижала вуха. Її тіло було все пошматоване. Раптом вона завила.

- На нашій території чужинці! - горлала кішечка. Папоротезора заспоійливо притулилася до неї, але тоді новачка щось їй прошепотіла на вухо. Подих провідниці задрижжав. 

- Листопада вбили! - ошелешено нявкнула сіра кішка - Як же так... - тоді могутня кішка вистрибнула з печери, застрибнувши на камінь. І без скликань почала:

- Лісострибе! Збери патрулі! На нашій території чужинці! - волала провідниця - Нам треба помститися за смерть Листопада! - на галявині всі співчутливо понурили голови. З печери виліз Рудолап, хоробро випнувши груди. 

- Нам треба помсти! Вигнати їх з наших земель! Так ми ушануємо пам'ять Листопада! Ми не кицюні! Ми не боїмося! Ми мусимо виступити в бій! - підбадьорливо гарчав він. Папоротезора подивилася на новака. Тоді все ж таки закричала. 

- Всі коти й кішки, здатні самостійно вполювати здобич, підійдіть до каменя на віче клану! - коти вилазил зі своїх кубел. Кішка звернула голову до новаків - Я Папоротезора, провідниця клану Гірської Стежки! - піднявши голову до неба пронявчала кішка - Подивіться на цих новаків. Вони довго вивчали ваш шляхетний правильник, щоб засвоїти його. Тепер я хочу придставити вам цих котів вже як вояків! Чи присягаєтися берегти клан навіть ціною власного життя? 

- Присягаюся! 

- Присягаюся!

- Присягаюся власним життям!

- Тоді нарікаю вас твоїми вояцьким іменами. Рудолапе, від нині тебе знатимуть як Рудошуба! - тоді повернула голову до Ластівколапки- Ластівколапко, тепер тебе знатимуть як Ластівкокрилу! - її погляд зупинився на Мишелапці, що раділа за своїх друзів. - Мишелапко, тепер тебе знатимуть як Мишевушку! - всі коти почали викрикувати їхні імена.

- Рудошуб! Ластівкокрила! Мишевушка!

    Після вітання інших Папоротезора сістрибнула до низу й привітла їх особисто. Її сіра шубка сяяла сріблом в місячному промінні. Вона сіла, обгорнувши лапи хвостом. 

- За традицією, сьогодні ви маєте відбути чатування табору. 

- Щоб ті падли не добралися до нас! Щасти! - вигукнув коричневий кіт з темно зеленими очима - Смерекогіл. Він підшовхнув Мишевушку - Пишаюся тобою, доню! - тоді підняв голову до неба. Там яскраво світила Срібносмуга - Я думаю Листопад пишається тобою... - Рудошуб спостерігав за ними, але в цей момент до нього прибігла руда плямиста киця з бурштиновими очима - Рожевоквітка, його мати. 

- О Рудошубе! Я так тобою пишаюся! - вона притулилася до нього, а тоді додала: - Добре, не буду заважати! - і тоді вона подибала до ясел. Ластівкокрила сумно стояла і дивилася на кінець галявини, хоч навколо неї було чимало котів, як Яструбко, Таємничка, Ясенко, Чорнопазур, Довгосмуг та Ягідноока, вона сумно дивилася  у нікуди. Її мати - Плямохмарка вишла з ясел і швидко побігла до новоспеченої воячки

- Ох Ластівкокрилило! Ти така молодчина! - хоч це трохи вивело з суму Ластівкокрилу, але все ж ще була сумна.

- Чому... Чому тато загинув...? Чому Листопад навіть не попрощався зі мною...? - скивлила кішечка мамі. Її очі були наповнені сльозами. До неї підійшов Рудолап.

- Завтра ми їм покажемо! Ми помстемося за Листопада! - Ластівкокрила притулилася до нього. Плямохмарка умилилася ними, а тоді сіла біля своїх трьох інших кошенят. 

                                                                         ***

   Трійко вояків сиділи біля папоротного тунелю. Холодне повітря дуло їм в обличчя. За правильником, вони мали чатувати табір від ворогів, у повноцінній тиші. Їхні шубки повставали дибки від холоду. Тиша оповила ліс, ніби поминаючи хороброго вояка Листопада.