Небезпечні ігри Шарліз

Аганеса попустила фіранку, обмежовуючи себе від метушні світу. Їй не терпілося послабити зав’язки на корсеті чи витягнути невидимки, що скріплювали штучні пасма волосся до її власного. Але ще дужче їй бажалося кави, якої вона не куштувала вже бозна-скільки! Та зараз був не час: Айґюль ще не повернулася від модистки зі зразками нової колекції сукенок, а без сього документа зась з’являтися у салоні. Та й без помічниці вибратися з цієї одежі було завданням понаднормовим навіть для Аганеси, тож доводилося насолоджуватися тільки темрявою, в яку занурилася кімнатка на третьому поверсі столичного готелю «Рандеву». У сій світлиці зібралося немало мадам з гострими язиками й обмеженими світоглядами, що, однак, ні на шар сурми не псувало настрій їй – віконтесі, хоч від титулу і залишилася тільки назва.

Її помічниця мала запасні ключі, тому й ніколи не повідомляла про своє прибуття. Через це дзвінок у двері приніс Аганесі розчарування: вона ще не скоро матиме можливість позбутися свого вбрання. На порозі дівчина знайшла лист, переданий їй через портьє. Що ж, схилятися у корсеті було не легше, чим дихати, але з часом ребра вже якось звикли до постійного тиску і не зважали на додаткові перешкоди. Так здавалося Аганесі рівно до того часу, доки їй не запаморочилося в голові. Не раз вона чула, як обговорювали в чоловічих компаніях схильність дам до знепритомнення, що викликало огиду до усього їхнього братства. Чи ж дівчина не знала, хто диктував стиль та манери в цивілізованому суспільстві? Ті, хто ні разу не зав’язував шнурівку, складнішу за зав’язку в бре.

Аганеса не горіла бажанням повертати світло у приміщення, тож вона щосили напружила зір, аби прочитати вміст послання. Вже й було подумала, що адресантом була пані Нарина – фрейліна королеви. З якою вишуканістю витримувалося письмо: неймовірно акуратні букви, красномовність мови – в усьому вгадувалася та інтелігентна особа, з якою дівчина познайомилася п’ять років тому на виставці картин молодого художника, що працював у жанрі фовізму. Дуже-дуже експериментально на їхній час, але все ж повернімося до Нарини. Ця жінка відразу сподобалася Аганесі, хоч і була з тих, хто ріднився з плазунами. Але відмінні манери, спільні інтереси й роль таємної коханки короля  однієї з них злагоджували усі непорозуміння. Якби ці відносини не були настільки корисними, вони однозначно скінчилися б швидше, та обидві аристократки знали собі ціну. Для Аганеси це були прекрасні зв’язки й дорогі подарунки, а Нарина розгледіла непогану партію для свого третього брата, бо для першого наша віконтеса була занадто бідна, а для другого – недостатньо гарненька. Тож зоставався тільки Моркант, який і сам проявляв недужий інтерес до дівчини.

Але лист був не від Нарини, а від декого значно цікавішого. Аганеса все ж змусила себе впустити більше світла у кімнату.

Вона сіла за туалетний столик, обережно підправляючи зачіску та макіяж – кільканадцять шарів пудри, червону помадку… Майже все було ідеально: круги під очима приховані, збудливі яскраві губи, трохи рум’яна на неприродно блідій шкірі. Айґюль впоралася б краще, проте Аганеса не могла дозволити собі чекати на помічницю.

Усі, хто марив більше за королівський двір чи столичний театр, бажали мати справу тільки з однією людиною – власницею готелю «Рандеву». Ледь чи не найкращий в усій країні, він збирав найвпливовіших осіб королівства під одним дахом вже не перший рік, і жоден інший заклад не міг з ним конкурувати. Але, не зважаючи на популярність сього місця, перетнутися з його володаркою було справою майже такою ж неймовірною, як стати третьою дружиною короля. А отримати персональне запрошення від цієї жінки –  не менш захопливим, чим мати обід з королевою. Певне, тому її ненавиділа королівська свита, та Аганеса не належала до останньої. Вона не могла пропустити можливість зустрітися з нею – прекрасною панною Шарліз. Що така легенда могла мати до представниці збанкрутілого дворянського роду? Аганеса не живила себе ілюзіями щодо своєї особливості, і це ставало ще однією причиною, чому ця зустріч була настільки особливою.

Аганеса так поспішала, що перевернула чорнильницю на білосніжну скатертину. Залишивши повідомлення Айґюль з координатами, куди направилася, і короткими постановами, як розпорядитися з дублікатом альбому осінньої колекції. Вже в кареті віконтеса зловила себе на тому, що в неї трясуться руки. Вона поправила запонки на світлих мереживних рукавичках у колір до блакитної сукні. Зараз такий стиль не надто популярний, але це було зручним і ще досить таки світським одягом, хоч більшість все ж надавало перевагу темним барвам, на які дівчина не насмілилася наважитися через надмірну суворість.

Погода у столиці майже завжди була туманною й дощовою, та й те літо стало досить скупим на оригінальність. Це обіцяла змінити наступна пора року, хоч у ній теж переважала однотонність.

Відволікши себе думками про сукні, дівчина й не помітила, коли карета прибула до місця призначення. Перш ніж прийняти простягнуту руку лакея, Аганеса мимоволі потягнулася до капелюшка з бажанням виглядати ідеально.

Дівчина затамувала подих від видива, що стало перед нею: доріжка з рожевого каменю вела прямо до двоповерхового будинку з яскравими ознаками Ренесансу, який привітно блискотів на сонці, але пустка навколо нього з ідеальних зелених газонів чомусь трохи розчарувала віконтесу, яка очікувала, що в такої жінки двір буде таким же прекрасним, як і сад королеви. На жаль, єдиною оздобою з квітів були рожеві аденіуми біля входу до особняка. Там же її чекала служниця пані, що відразу запропонувала води після подорожі під «палючим» сонцем столиці. Аганеса відмовилася – їй не терпілося чим швидше зустрітися з тою, хто її сюди покликав.