Епілог.

Епілог.

Правило Марти №17

Ніколи, за жодних обставин не закохуйтеся у власного генерального директора. Особливо якщо він володіє ідеальним пентхаусом, має залізну витримку та нахабно гарні темно-сірі очі. А якщо вже виявилися достатньо беззахисними й закохалися — навіть не сподівайтеся, що бодай щось у вашому звичайному, впорядкованому житті залишиться під вашим особистим контролем.

Минув цілий рік.

За ці триста шістдесят п'ять днів я засвоїла кілька неймовірно важливих і практичних істин.

Наприклад, що чоловік, який педантично складає свої футболки в шафі за відтінками й кольоровою гамою, цілком здатен випадково залишити мокрий рушник на ліжку, якщо за секунду до цього відволікти його довгим, гарячим поцілунком.

Що запашна кава в ліжко щонеділі — це неймовірно романтичний і вишуканий жест, але лише доти, доки рудий кіт не вирішить, що порцелянова чашка з пінкою призначена особисто для його величності.

Що навіть найорганізованіший, найсуворіший керівник великого бізнесу у світі може з роздратованим виглядом пів години шукати по всьому пентхаусу ключі від машини... які весь цей час спокійно стискає у власній правиці.

І найголовніше: якщо Максим Северин із розважливим виглядом каже тобі «Я повністю все контролюю», треба негайно, без секундної затримки бігти й перевіряти, де в цю хвилину знаходиться Персик.

Бо саме там, де затишно примостився цей пухнастий саботажник, зазвичай і ховається масштабна побутова катастрофа.

- Марто, ти випадково не бачила мою темно-синю сорочку? — пролунав із глибини передпокою стривожений голос.

Я повільно визирнула з гардеробної, тримаючи в руках свої сукні.

- Бачила.

- І де вона, підкажи будь ласка?

- На тобі, Максиме.

Він повільно опустив погляд на власні груди. Темно-синя, ідеально випрасувана сорочка справді вже була повністю застебнута на ньому.

Він повільно підняв на мене свої глибокі, темно-сірі очі, і куточок його вуст ледь помітно сіпнувся.

- Ти робиш це абсолютно свідомо, так?

- Що саме, любий?

- Відволікаєш мене від зібраності.

- Я просто чесно й виховано відповіла на твоє пряме запитання, — посміхнулася я, спираючись на одвірок.

Він трохи примружився. За цей рік сумісного життя я навчилася безпомилково розрізняти щонайменше п'ять різновидів його погляду: суворо-діловий, невдоволено-педантичний, підозрілий, закохано-ніжний і той особливий, після якого мені варто було негайно й швидко тікати в інший кінець квартири, бо Максим Северин збирався мене цілувати.

Зараз на його обличчі сяяв саме останній.

Я встигла зробити лише два задніх кроки, перш ніж його сильні руки впевнено, міцно перехопили мене за талію й притягнули до гарячих грудей.

- Ти ж чудово знаєш, що я зараз через тебе запізнюся на важливу ранкову нараду? — прошепотів він мені в губи.

- Брехня. Ти просто досі не навчився правильно планувати свій ранок із красивою, вибагливою жіночкою.

- Я планую свій ранок із конкретною, неймовірною жінкою вже триста шістдесят п'ять днів поспіль.

- І досі не засвоїв базових правил?

- Мабуть, я виявився дуже поганим, нездібним учнем, Марточко.

- Просто жахливим, Северин.

- Тоді нам доведеться терміново брати додаткові заняття.

Він нахилився й накрив мої губи своїми.

Я, звісно ж, щиро планувала сказати йому щось дуже дотепне й іронічне. У мене навіть була заготовлена чудова, гостра фраза, яка крутилася на кінчику язика. Але Максим умів цілуватися з такою пристрастю й ніжністю, що всі мої розумні, раціональні думки дружно й безповоротно залишали приміщення.

Коли ми нарешті відсторонилися, жадібно ковтаючи повітря, у дверях гардеробної вже поважно сидів Персик.

Він дивився на нас із виразом власника елітної нерухомості, якому вкотре безсоромно заважають його тимчасові орендарі.

- Не дивися на нас так, Персику, — мовила я, поправляючи розпатлане волосся. — У тебе теж має бути якесь особисте життя.

Кіт смачно, демонстративно позіхнув, розкривши рожеву пащу.

- Дуже сумніваюся, що він вважає тебе авторитетом у питаннях особистого життя, — зауважив Максим, цілуючи мене в шию.

- А тебе він взагалі вважає кухонним персоналом низької кваліфікації.

- Принаймні персоналом, який стабільно й за графіком видає йому улюблений паштет.

- Ну от бачиш. У кожного в цьому домі свої незамінні таланти.

На кухні все було майже так само, як і рік тому.

Майже, бо колись тут панували стерильний, холодний порядок і чітка мінімалістична система. А тепер на широкому підвіконні цвіла моя улюблена орхідея, на металевих дверцятах холодильника висів кумедний магніт із рудим котом, а в одному з глибоких ящиків Максим без жодних суперечок і заперечень виділив зручне місце для моїх робочих блокнотів.