Глава 15. Сцена 3.

Глава 15. Сцена 3.

Пізніше того ж вечора Марта стояла біля величезного панорамного вікна у вітальні й дивилася на вечірнє місто, яке мерехтіло мільйонами золотих і синіх вогнів.

Ще кілька тижнів тому вона з відчаєм планувала виїхати звідси — з валізою в руках, переноскою через плече й повністю розбитим серцем.

Тепер її речі впевнено займали половину шафи. Її улюблена порцелянова чашка стояла на кухні. Її книжки вишикувалися на полиці, яку Максим спеціально звільнив для неї. А Персик солодко спав посеред їхнього великого ліжка, займаючи стільки місця, ніби мав щонайменше три вищі освіти з управління нерухомістю.

- Про що ти думаєш? — тихо запитав Максим, підійшовши ззаду й м'яко обійнявши її за талію.

Марта розслабилася й притулилася спиною до його міцних грудей.

- Про те, що якби я тоді, два тижні тому, все ж таки знайшла собі окрему квартиру... все могло б скластися зовсім інакше.

- Могло б, — погодився він, цілуючи її в потилицю.

Вона трохи повернула голову.

- І ти навіть не спробуєш сказати мені красиву фразу про те, що доля в будь-якому разі звела б нас разом?

- Я не люблю вигадувати сценарії, яких не було.

- Який ти непристойно романтичний чоловік, Северин, — посміхнулася вона.

- Зате чесний.

Марта розвернулася в його обіймах і поклала руки йому на плечі.

- Але я неймовірно рада, що так і не знайшла тієї квартири.

Максим обійняв її міцніше, подивившись їй просто в очі.

- Я теж, Марточко. Неймовірно радий.

- Навіть якщо я й далі залишатиму свої чашки де завгодно?

- Навіть тоді.

- І якщо Персик колись випадково зіпсує ще одну твою сорочку?

- Оце вже значно складніший і ризикованіший пункт, — посміхнувся він.

Вона щиро засміялася.

- Я так і знала!

- Але я готовий піти на цей високий ризик.

Марта обійняла його за шию, притягуючи до себе.

- Тоді, здається, ми чудово впораємося.

- З чим саме?

- З нашим (не)бездоганним співжиттям.

Максим нахилився й накрив її губи ніжним, глибоким поцілунком.

- Я переконаний у цьому.

За їхніми спинами, на великому дивані, Персик повільно розплющив одне око, переконався, що загальна увага знову належить не його величності, й невдоволено, важко зітхнув. Бо деякі речі в цьому пентхаусі так і залишилися незмінними. Наприклад, людська неспроможність цінувати справжнього господаря дому.