Глава 14. Сцена 2.

Глава 14. Сцена 2.

Як з’ясувалося, приїхати на роботу разом із власним генеральним директором було набагато простіше, ніж потім поводитися за робочим столом так, ніби між вами не сталося нічого доленосного. Особливо коли твій бос напередодні зізнався тобі в коханні. А ти відповіла йому взаємністю. І особливо коли сьогодні вранці він заварив тобі каву, м'яко торкнувся губ біля дверей і прошепотів: «Кохана моя».

Так. Саме так. Максим Северин назвав її коханою.

Марта досі підозрювала, що прокинулася вранці в якомусь паралельному, занадто ідеальному світі.

- Ти знову зависла, — повідомила Аня, зупинившись біля її столу з папкою в руках.

Марта здригнулася, перелякано відриваючи погляд від сяючого екрана.

- Я працюю!

- Ти вже щонайменше п'ять хвилин поспіль гіпнотизуєш абсолютно порожній документ у Word, — уточнила Аня, примружившись.

- Це... це обдумування нової концепції.

- Звісно. А це обдумування зазвичай супроводжується замріяною посмішкою від вуха до вуха та замріяним поглядом у стелю?

Марта миттєво випростала спину й постаралася надати обличчю максимально суворого, заклопотаного вигляду.

- Я не посміхаюся. Я зосереджена.

Аня подивилася на неї з розумінням. Марта глянула у відповідь.

- Добре, — здалася вона, відчуваючи, як щоки охоплює рум'янець. — Можливо, трішечки.

- О-о-о! — протягнула Аня, і в її очах спалахнули переможні вогники.

- Тільки благаю тебе, не починай!

- Я ще навіть не встигла відкрити рота!

Аня спритно підтягнула вільний стілець і сіла навпроти Марти, спершись ліктями на перегородку.

- Отже. Ви приїхали разом.

- Так.

- Вийшли з однієї машини на парковці.

- Аню, це зазвичай так і відбувається, коли дві людини їдуть в одному авто.

- І Максим Андрійович особисто притримав тобі двері, а потім ішов поруч із такою гордою поставою, ніби ніс вазу з кришталю.

- Він просто вихований чоловік.

- А ще він сьогодні, проходячи повз рецепцію, привітався зі мною першим і навіть... усміхнувся. Справді усміхнувся, Марто!

Марта вдала, що замислилася над цим феноменом.

- Можливо, він просто нарешті виспався?

- Ти зараз серйозно намагаєшся пояснити його раптову гуманність і гарний настрій банальним сном?

- А що мені, по-твоєму, казати? Заявити на увесь світ, що він закохався?

Аня завмерла. Марта теж застигла з напіввідкритим ротом.

Ой.

Оце вона щойно бовкнула. Сама. Вголос. Без катування й допитів.

Аня повільно, урочисто випросталася на стільці, а її очі округлилися до розмірів десертних тарілочок.

- Повтори.

- Ні за що.

- Марточко, повтори негайно!

- Я сказала: може, він закохався у свій новий матрац і добре виспався!

- Ти щойно вимовила зовсім інші слова!

- Тобі почулося, Аню. У тебе слухові галюцинації від перевтоми.

- У мене бездоганний, ідеальний слух!

- Тоді скористайся ним, щоб почути благання своєї колеги й припинити ці допити!

Аня хитро примружилася, понизивши голос до шепоту:

- Він зізнався тобі?

Марта заціпеніла, опустивши очі до столу й боячись поворухнутися. Вона відчайдушно вдавала байдужість, але палаючі щоки викривали її з головою, стріляючи яскравим рум’янцем крізь удавану спокійність.

- Марто!

- Тихіше, благаю! — просичала вона.

Аня миттєво прикрила рот обома долонями, але її очі яскраво засяяли.

- Він зізнався... — беззвучно, самими губами прошепотіла подруга.

- Я нічого не підтверджувала й не спростовувала.

- Тобі навіть не потрібно цього робити! Все написано у тебе на обличчі!

Марта безсило опустила лоб на складені на столі руки.

- Я знала, що колись гірко пошкодую про свою надмірну відвертість і дружбу з тобою...

- Брехня. Ти мене щиро обожнюєш.

- Прямо зараз — не дуже.

- А що ти йому відповіла? А? Ну не мовчи!

Марта повільно підняла голову. Незважаючи на всі спроби зберегти строгий вигляд, на її вустах з'явилася ніжна, нестримна й неймовірно щаслива усмішка.

- Що теж... його кохаю.

Аня видала тихий, тоненький звук — мимовільний писк щирого захоплення.

Марта блискавично випросталася й прикрила їй рот долонею раніше, ніж на цей звук обернулася половина фінансового відділу.