Глава 10. Сцена 5.

Глава 10. Сцена 5.

Марта вийшла в коридор саме в той момент, коли Максим вже відчинив двері. На порозі стояв захеканий кур’єр у яскраво-червоній куртці. В одній руці він тримав великий паперовий пакет із логотипом відомого азійського ресторану. В іншій — ще один, не менш об’ємний. А за його спиною, трохи далі біля ліфта, терпляче переступав із ноги на ногу... ще один хлопчина-кур’єр у зовсім іншій формі.

Марта зупинилася на пів дорозі, мимоволі обхопивши себе за лікті. Максим теж завмер, так і не випустивши ручку дверей.

Персик кулею вискочив у коридор і поважно сів просто біля ніг свого господаря. Він повільно провів язиком по вусах, а на пухнастій морді з’явився вираз істоти, яка щойно отримала офіційне підтвердження: цей нудний вечір нарешті стає цікавим.

- Добрий вечір, — сказав перший кур’єр, звіряючись із планшетом. — Замовлення на Северина?

- Так, — коротко кивнув Максим, ледь примружившись.

- У нас тут невелика плутанина...

Максим спокійно подивився на нього, і його профіль у напівтемряві коридору здавався висіченим із граніту.

- Яка саме?

Кур’єр переклав пакети в одну руку, оглянувши їх із легкою розгубленістю.

- Одне замовлення ваше. — Потім він хитнув головою в бік другого чоловіка біля ліфта: — А це... теж сюди.

Марта повернула здивований погляд до Максима.

- Ви що, замовили їжу на футбольну команду?

- Ні, — не повертаючи голови, сухо відповів він.

- Тоді я починаю хвилюватися.

Максим зробив крок уперед і впевнено взяв один із паперових пакетів, від якого йшов спокусливий пряний аромат.

- Що саме не так?

Перший кур’єр роздратовано провів пальцем по екрану смартфона.

- Тут два замовлення на одну адресу. З різницею в п’ять хвилин.

- Я замовляв одне.

- Я так і подумав.

- А друге?

Кур’єр знову глянув на екран, пробурмотівши щось під ніс.

- Теж на ваше ім’я.

Марта повільно повернула голову до Максима, відчуваючи, як усередині знову піднімається хвиля підозри.

- У вас є таємна друга вечеря?

- Очевидно, — сухо, але з ледь помітною іронією відповів він.

- Може, ви просто дуже добре підготувалися до п’ятниці?

Максим нарешті глянув на неї і його темно-сірі очі спалахнули.

- Я не настільки далекоглядний.

Персик тим часом, скориставшись тим, що двері відчинені, а увага людей розсіяна, уже активно обнюхував днище одного з паперових пакетів, розширивши ніздрі.

- Персику, відійди, — карбуючи слова, мовив Максим.

Кіт навіть вухом не повів.

- Він вас ігнорує, — з легкою зловтіхою зауважила Марта.

- Я помітив.

- Можливо, він просто не згоден із вашим рішенням.

- Він рідко з ним погоджується, — спокійно відрізав Максим.

Перший кур’єр раптом простягнув свій телефон екраном до Максима.

- Тут, здається, є примітка до замовлення.

Максим узяв гаджет із його рук. Прочитав кілька слів із екрана. І на одну коротку секунду замовк. Його плечі ледь помітно напружилися. Марта, яка спостерігала за кожним його рухом, одразу це вловила.

- Що там? — її голос мимоволі затремтів.

- Нічого, — відповів він, його голос став нижчим і холоднішим.

Вона примружилася.

- Ви щойно сказали «нічого».

- Так.

- Це моя фраза.

- Я знаю.

- І мені вона дуже не подобається.

- Тепер знаєте, як це чути від вас, — відреагував він, але його погляд залишався серйозним.

Марта вже відкрила рот, щоб видати порцію обурення, але Максим віддав телефон кур’єру й відрізав:

- Друге замовлення не може бути моїм.

- Тоді, мабуть, помилилися адресою... — розгублено мовив той.

- Очевидно.

Кур’єр ще раз перевірив карту.

- Але тут точно ваша квартира. Пентхаус. Поверх правильний.

Марта раптом відчула, як у грудях неприємно стиснулося. З’явилося те саме тривожне, колюче відчуття, яке буває перед бурею. Щось точно було не так. Максим, здається, подумав те саме.

- А хто замовник? — тихо, майже загрозливо запитав він.

Кур’єр придивився до тексту примітки.

- Вероніка.

Марта завмерла. Максим теж. Його обличчя раптом перетворилося на непроникну маску.