Глава 9. Сцена 3.

Глава 9. Сцена 3.

Після зустрічі з Олею Марта поверталася додому з дивним відчуттям — ніби щойно побувала на допиті, хоча формально вони просто випили кави.

Зустрітися в п’ятницю ввечері запропонувала Оля, бо більше не могла терпіти: у неї накопичилася купа запитань, на які вона так і не знайшла відповідей.

Як завжди, Олі вдалося поставити їх стільки, що Марта й сама засумнівалася, де закінчується тимчасове життя в чужому пентхаусі й починається якась дуже підозріла історія.

Найбільше Марту дратувало власне мовчання на деяких запитаннях. І те, як детально вона — сама того не бажаючи — описувала співжиття з Максимом. Вона розповіла про його маніакальну любов до симетрії. Про те, як він ледь помітно мружиться, якщо чашка стоїть не паралельно краю стола. І про те, як Персик щодня методично випробовує межі його залізного терпіння.

Оля після цього подивилася на неї з таким видом, ніби отримала ексклюзивний сценарій для нового драматичного серіалу.

«Все, — вирішила Марта, крокуючи вечірньою вулицею. — Більше ніяких зустрічей із нею без присутності адвоката».

Тепер же залишалося тільки дістатися додому.

До пентхауса.

До Персика.

І, як не крути, до Максима.

Марта зайшла в ліфт і натиснула кнопку верхнього поверху. Двері вже майже зачинилися, коли між ними в останній момент прослизнула жіноча долоня з бездоганним нюдовим манікюром.

- Дякую.

Марта машинально притримала двері.

До ліфта зайшла молода жінка. Марта одразу відзначила: ця незнайомка виглядала так, ніби щойно зійшла з обкладинки глянцю — адже там у всіх ідеальна шкіра, бездоганне волосся і вони ніколи не поспішають на маршрутку.

Висока, струнка, доглянута. Виглядала жінка на мільйон доларів — це точно. Густе темне волосся лежало ідеальною хвилею — здавалося, навіть штормовий вітер мав би попередньо записатися до неї на прийом, щоб дозволити собі бодай поворухнути її пасмо. Елегантне кашемірове пальто сиділо бездоганно, а шкіряна сумочка відомого бренду немов тихо шепотіла про свій чотиризначний цінник у євро.

Незнайомка торкнулася сенсорної панелі й натиснула ту саму кнопку верхнього поверху, що й Марта.

У кабіні запала тиша, розбавлена лише тихим гулом вентиляції. Марта краєм ока зиркнула на незнайомку. Та, у свою чергу, повільно перевела погляд на Марту.

Він затримався. Спочатку на куртці, далі на сумці. Жінка оцінювально просканувала взуття, а потім знову повернулася до обличчя. Марта на мить відчула себе товаром на вітрині. Причому товаром, який покупець уже подумки повернув продавцеві.

Вона ледь помітно підняла брову, але жінка, не виказуючи жодних емоцій, плавно відвела очі до дзеркальної стіни ліфта.

Декілька секунд вони їхали в повній мовчанці. Марта принципово дивилася на червоні цифри поверхів, що ритмічно змінювалися над дверима, а незнайомка поправляла комір пальта. Проте сканування повторилося. Жінка знову скосила очі в бік Марти — цього разу довше і з легким відтінком щирого здивування.

«Може, варто запитати, чи не підказати їй ціну мого рюкзака? — подумки іронізувала Марта. — Чи відразу зізнатися, що я не купувала його в Мілані?»

Вона вирішила не провокувати долю. Ліфт м'яко зупинився, пролунав короткий електронний сигнал, і двері відчинилися.

Обидві вийшли в хол. Марта впевнено попрямувала вперед коридором. Жінка — за нею, гучно цокаючи високими підборами по мармуровій плитці.

Через кілька метрів Марта почала відчувати дивний дискомфорт. Дистанція між ними не збільшувалася. Вони йшли абсолютно однаковим маршрутом. Поворот. Затишний коридор із м'яким килимовим покриттям.

Марта зупинилася біля дверей пентхауса. Жінка зупинилася за півкроку від неї.

Вони одночасно повернули голови й зустрілися поглядами.

«Тільки не це», — промайнуло в голові Марти. Судячи із того, як ледь помітно сіпнулася брова незнайомки, вона подумала те саме.

Марта спокійно залізла в кишеню й дістала ключі.

Очі жінки миттєво звузилися, втрачаючи весь свій світський лоск.

- Не зрозуміла... — промовила вона низьким, вимогливим тоном.

Марта підняла голову.

- Що саме?

Жінка зробила крок уперед, відтісняючи Марту плечем.

- Ти хто така?

Тон був таким, ніби Марта тільки-но без дозволу сіла в її приватний автомобіль на заднє сидіння.

Марта перевела погляд на двері, потім на незнайомку. Вона могла б м'яко пояснити ситуацію. Могла б сказати, що вона тут тимчасово і разом з котом, суто через форс-мажор, і взагалі що це все не так виглядає, як здається. Та і спить вона в іншій кімнаті.

Але в ній раптом прокинувся той самий норовливий характер, який зазвичай вмикався саме в ті моменти, коли розумніше було б просто промовчати.

Вона спокійно вставила ключ у замок.