Глава 8. Сцена 5.

Глава 8. Сцена 5.

Коли Марта нарешті переступила поріг офісного центру, життя тут уже не просто йшло, а вирувало з силою дев'ятибального шторму.

У приймальні дзеленчали міські телефони, біля кавомашини шикувалася традиційна ранішня черга з хронічно невиспаних співробітників, бідний кур'єр вже втретє намагався благально пояснити охоронцеві, що коробка з написом «Обережно: крихке!» справді потребує дбайливого ставлення, а не кидання на підлогу.

Ірина, як і завжди, сиділа за високою стійкою рецепції з таким залізобетонно-незворушним виразом обличчя, ніби могла одночасно відповісти на три дзвінки VIP-клієнтів, знайти в базі загублений договір трирічної давнини й самотужки врятувати компанію від банкрутства.

Саме тому, коли Максим Андрійович, проходячи повз її стійки у своєму ідеально випрасуваному костюмі, ледь помітно усміхнувся кутиками губ і першим, м'яко побажав:

- Доброго ранку, Ірино, — адміністраторка навіть не одразу підняла голову.

Вона на три секунди застигла з ручкою в повітрі. Потім повільно, з кришталевим спокоєм розгорнула свій робочий блокнот і зробила там коротку позначку.

Поруч саме проходив Веня, тримаючи в руках напівпорожній паперовий стаканчик. Помітивши цей маневр, він з неприхованою цікавістю зазирнув через її плече.

- Щось фіксуєте? Нові вказівки згори?

Ірина спокійно, без жодної емоції перегорнула сторінку й демонстративно показала йому свіжий запис.

«09:10 — директор усміхнувся».

Веня здивовано кліпнув один раз. Потім другий.

- Це... жарт?

- Ні.

- Ви ведете таємну статистику?

- Ні.

- Тоді навіщо це записувати?

Ірина демонстративно суворо закрила блокнот.

- Щоб потім ніхто не сказав, що мені здалося.

Веня ще раз подивився на Іринин блокнот. Потім — на зачинені двері директорського кабінету. Потім знову на блокнот.

- А може... — він знизив голос майже до змовницького шепоту й нахилився ближче. — Це був просто нервовий тик? Спазм мімічних м'язів через стрес?

- Ні. М'язи обличчя були повністю розслаблені.

- Сонячний зайчик від дзеркала засліпив?

- На сьомому поверсі з північного боку будівлі?

- Логічно... — Веня задумливо почухав потилицю. — Тоді ситуація набагато серйозніша, ніж я вважав спочатку.

Минуло якихось десять хвилин. Новина про неочікувану метаморфозу керівництва поширилася поверхом швидше, ніж термінова службова розсилка від IT-відділу.

Біля кулера та кавомашини вже зібралася імпровізована рада офісних експертів.

- У мене є чітка, обґрунтована версія, — урочисто оголосив Веня, поправляючи окуляри й спираючись на стільницю.

Усі присутні — від молодших менеджерів до провідних аналітиків — миттєво обернулися до нього.

- Слухаємо уважно, Холмс.

- Максим Андрійович виграв джекпот у лотерею.

- Він гидує лотерейними квитками й вважає їх математично необґрунтованим податком на фінансову безграмотність, — спокійно й не дивлячись на нього, зауважила Ірина, яка саме складала якісь папери у теку.

- Добре! — Веня не здався. — Тоді друга версія, суто економічна. Йому щойно повідомили, що абсолютно всі податкові перевірки скасували до кінця десятиліття!

Головна бухгалтерка, яка саме наливала окріп, гучно фиркнула:

- Якби це була правда, я б зараз усміхалася поруч із ним і роздавала премії прямо в коридорі.

- Або... — Веня підняв палець угору, роблячи драматичну паузу. — Усі працівники нашої компанії раптом дивом прийшли на роботу вчасно, без запізнень!

У приймальні запала глибока, майже монументальна тиша. Навіть кур'єр біля дверей перестав розписуватися в журналі й здивовано застиг із ручкою.

- Ні, — задумливо промовила бухгалтерка, похитавши головою. — Це вже фантастика.

- Гаразд! Остання і найвірогідніша версія!

Веня драматично озирнувся по сторонах, перевіряючи, чи немає поблизу чужих вух.

- Його вночі викрали інопланетяни. І підмінили клоном.

- І повернули клона значно добрішим та людянішим? — не втрималася Аня, яка саме проходила повз із купою роздруківок.

- Саме так!

- Тоді прохання: нехай вони заберуть на перевиховання ще нашого системного адміністратора з четвертого поверху. Може, після цього головний принтер нарешті перестане воювати з людьми й жувати папір!

Біля кавомашини вибухнув щирий, дружний сміх.

Ірина, спостерігаючи за цією вакханалією, мовчки витягнула з кишені ручку й зробила ще одну позначку в своєму блокноті:

«09:31 — колектив остаточно втратив працездатність. Офіційна причина: усмішка генерального директора».