Глава 6.Сцена 1.

Глава 6.Сцена 1.

Правило Марти №7

Якщо шеф запропонував пожити у своєму пентхаусі, це ще не означає, що він божевільний.

Але перевірити все одно варто.

Двері спальні прочинилися без жодного звуку — петлі тут явно змащували з німецькою педантичністю.

Марта затамувала подих і обережно, наче спецагент під прикриттям, визирнула в довгий, залитий ранковим сонцем коридор. Дівчина була готова до всього. Ну, майже до всього.

Проте в коридорі панувала повна ідилія. Жодних грабіжників у чорних масках. Жодних загонів спецпризначенців, які з криками виносять меблі Северина. І навіть жодного натяку на пожежу. Марта глибоко, полегшено видихнула, притиснувши руку до серця.

- Ну, слава богу, обійшлося...

І саме в цю мить із кухні пролунав глухий стукіт.

Бух!

Марта аж підстрибнула на місці.

- Та ви серйозно, чи що?.. — прошепотіла вона, відчуваючи, як паніка знову лоскоче нерви.

Одразу після удару по підлозі розійшлося монотонне й трохи сердите механічне дзижчання: Дзззз... А слідом за ним донісся низький, оксамитовий і абсолютно серйозний чоловічий голос:

- Ні. Навіть не думай.

Марта застигла на місці, кліпаючи очима.

Кілька секунд панувала тиша. А потім:

- Повернися назад.

Коротка пауза.

- Я сказав: назад.

Марта широко розплющила очі. «Максим Андрійович із кимось свариться?» Вона навшпиньки рушила коридором.

Ще кілька кроків. І нарешті зазирнула на кухню. Те, що вона побачила, змусило її закрити рота долонею, аби не пирснути зі сміху прямо на місці.

Першого, кого вона помітила на кухні, був Максим Северин. У простій, білій футболці, яка вигідно підкреслювала широкі плечі, та темно-сірих домашніх штанах. А його зазвичай ідеально укладене темно-каштанове волосся зараз було злегка розкуйовджене після сну. Цей домашній, розслаблений образ настільки кардинально не в'язався з амплуа залізного директора, що Марта на мить просто замилувалася.

Він стояв посеред кухні, схрестивши руки на грудях і дуже серйозно дивився вниз.

Марта теж опустила погляд.

Посеред кухні повільно кружляв робот-пилосос Роберт. У його щітці міцно заплуталася... мишка Персика на мотузці.

- Відпусти її, — абсолютно спокійно сказав Максим.

Роберт продовжив уперто їхати вперед.

- Це не твоє, — крижаним, але все ще спокійним тоном наказав Максим.

Робот голосно пискнув і спробував заїхати під кухонний острів.

- От впертий...

Марта більше не витримала.

- Доброго ранку, Максиме Андрійовичу, — дзвінко вимовила вона, заходячи до кухні.

Максим різко обернувся. На мить в його очах промайнуло щире здивування.

- Доброго, — він швидко повернув собі звичну незворушність, хоча розкуйовджене волосся на маківці все одно псувало його авторитет. Потім знову кивнув на підлогу: — Він відмовляється мене слухати.

- Я бачу.

- Уперше за два роки, — з абсолютно серйозним виглядом вимовив Максим.

- Ви зараз про пилосос? — вирішила все-таки уточнити Марта.

- Саме про нього.

Марта щосили прикусила зсередини губу, відчуваючи, як щоки починають боліти від стримуваного сміху.

- Знаєте... — Марта зробила крок ближче до кухонного острова.

- Що?

- З боку це виглядає так, ніби ви сваритеся з маленьким металевим млинцем.

Максим кілька секунд мовчки дивився на неї, переварюючи почуте. Потім перевів погляд на застряглого робота й абсолютно серйозно відповів:

- Найгірше те, Марто, що в цих переговорах я поки що розгромно програю.

Це була остання крапля. Марта не стрималася. Гучний, щирий сміх луною прокотився стерильною кухонною зоною пентхауса. Вона сміялася так відкрито, що її плечі здригалися, а на лівій щоці знову з'явилася та сама чарівна ямочка.

Саме в цю секунду Роберт, ніби злякавшись її сміху або вирішивши піти на фінальний таран, урочисто й з розгону наїхав на ніжку важкого барного стільця. Зробив жалібний рух назад, застряг, видав довгий, передсмертний електронний писк... і образливо, остаточно замовк, блимаючи червоним діодом.

Максим важко зітхнув.

- Ну ось. Нарешті.

- Вітаю, ви перемогли? — віддихавшись, запитала Марта, витираючи сльози сміху в кутиках очей.

- Ні.

- А що тоді?

- Нічия, — констатував Северин. — Він здався лише тому, що в нього заклинило ходову частину.