Глава 4. Сцена 3.

Глава 4. Сцена 3.

О восьмій сорок п’ять Марта вже стояла під скляним хмарочосом офісного центру, задираючи голову вгору.

- Ну що, Левицька, вітаю. Сьогодні ти встановила абсолютний особистий рекорд, про який твій внутрішній лінивець навіть подумати боявся, — пробурмотіла вона собі під ніс.

Рудого прокурора довелося тимчасово влаштувати в невеликий зооготель «Муркотун», що знаходився неподалік і, який порадила всюдисуща тітка Галя. Серце, звісно, щеміло при думці, що її Персик зараз сидить у чужому вольєрі, але тягти кота в офіс — ідея була так собі. Северин би точно цього не оцінив.

У руках Марта міцно стискала паперовий стаканчик із зеленим чаєм. На каву після вчорашнього теракту вона тепер дивилася з глибокою недовірою.

- Ого! Доброго ранку! — охоронець Степанович на турнікеті здивовано звів кошлаті брови, звіряючи час на моніторі. — Пані Марто, ви сьогодні прийшли першою. Навіть випередили прибиральницю, не кажу вже про вашого генерального.

- Не звикайте, Степановичу, це разова акція, — криво посміхнулася дівчина, приклавши перепустку.

- А я вже грішним ділом подумав, що у вас за ніч виробилася залізна дисципліна.

- Не ображайте мене так сильно з самого ранку, я цього не переживу.

Степанович добродушно засміявся, прокручуючи турнікет:

- Другий день на роботі, а вже піднімаєте настрій усім.

- Це мій головний прихований талант.

- А ще які є?

- Потрапляти в безглузді історії на рівному місці.

- О, ну це я вже чув, — хмикнув охоронець.

Марта раптом насторожилася, притиснувши чай до грудей:

- Стоп. Від кого?

- Від дівчат із вашої бухгалтерії. Вони каву пили на курилці й обговорювали.

- От пліткарки! Немає їм більше чим зайнятися.

- Марто, про вас знає вже вся будівля, включно з сантехніками та паркувальниками.

Марта тихо й жалібно застогнала, закриваючи обличчя вільною рукою:

- Чудово... Прекрасний старт кар'єри. Просто мрія.

- Та ви не переживайте так! — підбадьорив Степанович. — Це ж офіс. Через тиждень знайдеться якийсь інший геній, який зробить щось смішніше — наприклад, видалить річну базу даних чи застрягне в ліфті з кур'єром. І про вас усі забудуть.

- Дуже, дуже на це сподіваюся. Господи, пошли мені цього сміливого невдаху.

На поверсі панувала благословенна, майже містична тиша. У величезному офісі не було жодної душі, тільки принтер зрідка клацав у кутку. Марта ввімкнула ноутбук, кинула сумку на стілець, відкрила чистий блокнот і вперше за останні чотири години просто сіла, видихаючи нічний стрес.

На столі коротко завібрував телефон. Сповіщення від зооготелю:

«Ваш Персик успішно поснідав паштетом. Почувається нормально, адаптується. Фото додаємо».

Марта поспіхом відкрила знімок. Рудий хитрун сидів на індивідуальній м'якій лежанці з таким виразом морди, ніби його несправедливо засудили до довічного ув'язнення в Сибіру і прямо зараз ведуть на розстріл.

- Боже, ну й актор... Чиста драма, — Марта мимоволі усміхнулася, швидко набираючи відповідь:

«Дякую! Передайте цьому пухнастому товстуну, що я теж за ним сумую і відробляю його паштет».

- За ким це ти там сумуєш спозаранку? — раптом пролунав голос прямо над вухом.

Марта аж підскочила на стільці, ледь не розхлюпавши свій чай. Позаду стояла Аня, тримаючи в руках велику кружку.

- Господи, Аню! Ну не можна ж так підкрадатися! У мене після цієї ночі нерви взагалі на нулі.

- Я не Господи, я всього лише твій старший колега, — хмикнула Аня, сідаючи на краєчок столу. — Вибач, не хотіла налякати. Але ти якась зелена. Щось сталося? Вигляд такий, ніби тебе всю ніч катували.

Марта кілька секунд похмуро мовчала, зважуючи, чи варто виливати душу, а потім тихо видала:

- Мене затопило. Тобто мою квартиру. Повністю.

Усмішка миттєво злетіла з обличчя Ані:

- Тю, серйозно? Прямо сильно?

Марта кивнула:

- Стояк прорвало на п'ятому поверсі, а я під ними. Стеля частково на підлозі, світла немає, ламінат пузириться, ремонт коту під хвіст. Коротше, жити там не можна мінімум два-три тижні, поки все висушать і відремонтують.

За декілька хвилин навколо Мартиного столу вже утворився стихійний консиліум. Прийшов Веня із сендвічем і ще пара дівчат із сусіднього відділу.

- Жах... І що ти тепер думаєш робити? — співчутливо запитав Веня, жуючи на ходу. — Є куди йти сьогодні ввечері?

- Поки що... — Марта спробувала видавити з себе оптимістичну посмішку, але вийшов якийсь нервовий тик. — Це питання залишається відкритим і дуже болючим. Всі нормальні орендодавці, почувши слово «кіт», кидають слухавку, наче я їм пропоную заселити в квартиру дорослого крокодила. А подобово коштує як крило від літака.