Глава 4. Сцена 2.

Глава 4. Сцена 2.

Марта сиділа на лавці біля під’їзду, і вигляд мала, ну зовсім не привабливий: довгий кардиган поверх качиної піжами від котячої шерсті та пилу вже втратив свій первісний шик, а кросівки на босу ногу створювали неповторний весняний ансамбль.

Поруч на лавці стояла переноска, з якої час від часу долинало таке вимогливе й гучне «Мняу!», ніби там сидів не домашній кіт, а як мінімум тигр, якого забули погодувати перед виступом.

- Та не дивись ти на мене так, — зітхнула Марта, криво посміхаючись. — Я теж не планувала у свій другий робочий день отримати офіційний статус бомжа зі столичною пропискою. У нас форс-мажор, Персе. Прийми нарешті цю реальність.

Персик всередині демонстративно розвернувся до неї задом.

- Ну звісно. Зрадник. Тільки-но фінансова стабільність похитнулася, так ти одразу повертаєшся до мене своєю товстою рудою дупою.

Вона витягла телефон і відкрила список контактів. Палець з надією завис над ім'ям «Оля».

- Ну... подруго, виручай. Може, хоч перекантуюся пару днів.

Після другого гудка подруга відповіла напів бадьорим і ще сонним голосом:

- Альо! Левицька, якщо ти випадково виграла мільйон, то я вже викликаю таксі, будемо святкувати!

- Гірше, Оль. Набагато гірше.

- Так, не лякай мене. Що сталося? Тебе все ж таки звільнили?

- Квартиру затопило. Повністю. В хлам.

На тому кінці дроту запала гробова тиша.

- В якому сенсі «затопило»? Ти що, воду забула закрутити?

- Та ні, стояк між четвертим і п'ятим поверхами вирішив, що йому набридло жити в цій дев'ятиповерхівці, і зробив бабах. У мене в коридорі тепер басейн. Світло відрубали, ламінат став дибки. Коротше, жити там не можна тижні три.

- Афігєть! Ти хоч ціла?Не затопило з головою?

- Ну, трохи морально травмована, але ціла.

- А Персик?

- Ображений на всіх людиноподібних, сидить у переносці й розробляє план моєї ліквідації. Але сухий.

Марта набрала в легені повітря і випалила головне:

- Олю... Слухай, а можна я в тебе перекантуюся буквально кілька днів, поки знайду якусь адекватну квартиру?

Знову важка пауза.

- Мартусь... Я б із радістю, клянусь тобі! Ти ж знаєш, я за будь-який кіпіш. Але...

- Так, починаються підводні камені. Кажи вже як є.

- Ну, дивись. У мене зараз у моїй малогабаритній хрущовці живуть мама, тато і бабуся, які приїхали на кілька днів погостювати, по Києву погуляти.

- Ну, і...

- ...а ще мій молодший брат... ти ж знаєш який він... тобто підлітки вони всі в неадекваті.

- Вже цікавіше.

- Мало того, вони ще і лабрадора Бублика з собою притягли, бо залишити не було с ким. Коротше, сама розумієш який у мене зараз у квартирі погром!

Марта заплющила очі й потерла перенісся.

- Бублик... Це той, який розміром з невеликого кабанчика і зносить хвостом все на своєму шляху?

- Саме він. І в нього зараз якраз період активного творчого самовираження та пізнання світу. Вчора він повністю зжував татові капці. Обидва. Тобі просто не буде де спати, хіба що на Бублику, але він дуже крутиться. А ще він просто фанатіє від котів.

- У якому сенсі «фанатіє»? Любить гратися?

- У сенсі — ганяє їх по вертикальних стінах, поки вони не починають шипіти, як трансформаторні будки.

Марта скосила око на переноску. Персик дивився на неї крізь пластикову сітку з таким виразом морди, ніби вже все зрозумів і подумки викреслив Олю зі списку спонсорів його спокійного життя.

- Все, Ольчик, відбій. До Бублика ми не поїдемо. Персик мене вночі просто задушить подушкою за такі житлові умови.

- Пробач, сонце... Я сама тут як у божевільні. Але я зараз теж пошерстю по знайомих, може, в когось дача вільна чи кімната. Щось придумаємо!

- Дякую, Оль. На зв'язку.

Марта закрила месенджер і відкрила додаток з оголошеннями про оренду. Пальці гарячково гортали стрічку.

- «Затишна смарт-квартира. Категорично без тварин, дітей і шкідливих звичок». Наступне. «Здам кімнату тільки для двох студенток-першокурсниць». Ну, я вже давно не першокурсниця, та й Персик на студентку не тягне. «Для порядної самотньої жінки після шістдесяти років, яка любить тишу».

Марта аж пирснула від сміху:

- Ну, після цієї ночі я, звісно, постаріла років на тридцять, але все ж не настільки погано збереглася.

Персик знову коротко нявкнув.

- Не піднявкуй, я знаю, що я зараз виглядаю не зовсім привабливо, а точніше — жахливо.

Вона гортала далі, поки не натрапила на цілком пристойний варіант. Фотографії тішили око: світла кухня, охайний балкончик, ціна підозріло адекватна. Марта швидко ткнула на кнопку виклику.