Глава 4. Сцена 1.

Глава 4. Сцена 1.

Правило Марти №5: «Жоден, навіть найприскіпливіший і найсуворіший у світі начальник не здатний налякати тебе так, як фраза комунальників: «Ми тут ненадовго, тижні на три».

Сонце вже давно зійшло, заливаючи місто яскравим весняним світлом, але подвір’я старої дев’ятиповерхівки зараз найменше нагадувало мирний квітневий ранок. Воно радше скидалося на знімальний майданчик голлівудського блокбастера про кінець світу, де режисер трішки переборщив із масовкою та спецтехнікою.

Біля під'їзду, перегородивши виїзд усім припаркованим машинам, стояли два брудні автомобілі аварійної служби, жовтий мікроавтобус комунальників і, для повної солідності, пожежна машина, яка просто знаходилась поруч «про всяк випадок». Яскраві червоно-білі сигнальні стрічки були хаотично натягнуті між тополями. Мешканці будинку, загорнувшись у халати, старі пуховики поверх нічних сорочок та спортивні штани, кучкувалися невеликими групами й навперебій, з активною жестикуляцією, обговорювали нічні події.

- Я ж казав, що той клятий стояк треба було міняти ще торік, коли Любку вперше залило! — емоційно розмахував руками сусід із третього поверху.

- Та кому ми потрібні з нашими трубами... Поки фонтан із вікна не запінить, ніхто не поворухнеться, — зітхала жінка в бігудях.

- Ой, сусіди, та добре, що хоч вночі рвонуло, а не вдень, коли б усі на роботі були!

- Ага, дуже добре! У мене на кухні зараз можна карасів розводити, паркет дибки встав!

Марта стояла трохи осторонь від цього стихійного мітингу, підібгавши під себе одну ногу, бо мокрі шкарпетки продовжували неприємно холодіти. В одній руці вона міцно стискала ручку пластикової переноски, де влаштував сидячий страйк Персик. У другій руці тримала рюкзак, у якому, як найбільший скарб, лежав сухий і неушкоджений лептоп із базою даних.

Сама Марта мала вигляд людини, яка щойно втекла з психіатричної лікарні, причому з відділення для дуже ніжних пацієнтів. Вона досі була в тій самій байковій піжамі з жовтими каченятами, поверх якої похапцем накинула довгий кардиган. Волосся стирчало в різні боки з недбалого, нашвидкуруч зв'язаного хвоста, а під очима від безсонної ночі вже чітко проступили темні кола.

- Ми з тобою, Персику, маємо дуже екстравагантний вигляд, — тихо прошепотіла вона, дивлячись крізь грати переноски.

Кіт у відповідь сердито й хрипко нявкнув, вимагаючи негайного повернення його в зону комфорту.

- Згодна. Аргумент прийнято.

Поруч із нею з'явилася невтомна тітка Галя. Гумові рибальські чоботи вона так і не зняла, але рожеву парасольку нарешті склала. В руках вона тримала дві паперові склянки, від яких ішла пара.

- Тримай, горе моє, — сусідка протягнула Марті склянку.

- О, кава? — Марта з надією округлила очі, відчуваючи, що без кофеїну її мозок просто вимкнеться.

- Ага, розігналася. Ромашковий чай! — відрізала тітка Галя. — Після того, що ти вчора вранці втнула зі своїм директором, я вирішила доленосні знаки не випробовувати. Тільки заспокійливі трави.

Марта не стримала щирої, хоч і трохи втомленої усмішки, приймаючи теплий стаканчик.

- Відчуваю, ця історія з кавою переслідуватиме мене щонайменше до пенсії.

- Якщо дуже пощастить і ти не спалиш новий офіс, то до кінця життя, — оптимістично підбадьорила її сусідка.

- Дякую, тітко Галю. Ви вмієте вселити надію.

Сусідка легенько штовхнула її плечем:

- Вище ніс, Левицька! Будинок дев'ятиповерховий, залізобетонний, не впав — і то добре.

- Але моя квартира... Там же ламінат... Шпалери...

- З квартирою розберемося. Любка он п'ять років плаває і нічого, навіть шпалери не міняє — каже, морський стиль у тренді.

У цей момент від під'їзду до них поважно підійшов чоловік у яскравому помаранчевому жилеті аварійників із планшетом у руках. Його суворий вигляд не обіцяв нічого хорошого.

- Хто тут із тринадцятої квартири?

- Ми! Тобто я! — озвалася Марта, сильніше притискаючи рюкзак.

- Я старший інженер аварійної дільниці. — Він розблокував екран планшета. — Коротше, дівчино, новин у мене для вас мало, і всі вони паршиві.

Марта відчула, як усередині все стислося в тугий холодний вузол. Каченята на піжамі ніби теж сумно опустили голови.

- Наскільки все погано?

- Ну, дивіться. Основний удар припав якраз на ваш стояк між четвертим і п'ятим поверхами. Вода під великим тиском шурувала кілька годин поспіль. Затопило вас капітально, і Любку теж. Стіни просякли наскрізь. Коротше! Доведеться повністю вирізати частину труб, міняти стояк, сушити міжповерхові перекриття спеціальними пушками й повністю перевіряти всю електропроводку, бо там усе затекло. Коротить так, що не дай Бог.

Марта ковтнула гарячий чай, який раптом здався абсолютно несмачним.

- Я зможу сьогодні хоча б зайти туди? Мені... мені на роботу треба. Одяг нормальний узяти.

Інженер співчутливо, але цілком категорично похитав головою: