Глава 3. Сцена 5.

Глава 3. Сцена 5.

Марта не одразу зрозуміла, що її розбудило о четвертій ранку. Спочатку їй наснилося, що вона грає на барабанах у рок-гурті, причому соло-партія була дуже агресивною та гучною. Потім звуки стали чіткішими, важчими й перемістилися кудись у район вхідних дверей.

Аж поки не пролунав фінальний акорд.

БАХ! БУХ!

Марта різко, ривком сіла на ліжку, ледь не заплутавшись у ковдрі. Серце калатало десь у районі горла.

- Що за?.. — прохрипіла вона спросоння.

Посеред кімнати, нагадуючи пухнасту кулясту блискавку, вже стояв Персик. Його хвіст розпушився до розмірів солідної сосни, а вуха були щільно притиснуті до голови. Кіт видав якесь утробне, бойове сичання.

- Ти теж це почув, так? Це не турецький серіал?

У загальному коридорі під’їзду в цей момент розгортався справжній екшн. Пролунали тупотіння десятка ніг, гучні, панічні голоси, які зазвичай бувають лише під час евакуації, та чийсь відчайдушний крик, що долинав із верхнього поверху:

- Воду! Перекрийте хто-небудь цей клятий центральний стояк! Свєта, де вентиль?!

Марта кулею зіскочила з ліжка.

- Та що там знову відбува...

Щойно її босі ноги, одягнені в милі махрові шкарпетки, торкнулися підлоги, як вона видала таке ультразвукове «Ой!», якому позаздрили б оперні співачки.

Шкарпетки миттєво, за частку секунди, увібрали в себе літри три крижаної води. Марта завмерла, боячись поворухнутися, і повільно опустила погляд вниз. У слабкому світлі вуличного ліхтаря, що падало з вікна, її новенький ламінат весело й непристойно блищав. По кімнаті вже гуляли цілі міні-хвилі.

- Ні... Ні, ні, ні, — прошепотіла вона, відчуваючи, як починає сіпатися ліве око.

Вона вибігла в коридор, де ситуація виявилася ще яскравішою. Зі стелі, прямо крізь стики шпалер, впевнено й ритмічно капала вода. Крап. Крап. Крап.

- Та ви знущаєтеся! Ай, нас топлять! — крикнула вона в стелю, але саме в цю секунду десь згори щось остаточно луснуло, і замість делікатних крапель на Марту обрушився повноцінний, холодний ніагарський водоспад.

- Ай! Мамочки! — Марта з вереском відскочила назад у кімнату.

Персик, оцінивши масштаби катастрофи та зрозумівши, що сухим із цієї води він не вийде, обурено нявкнув і з грацією професійного спецназівця пірнув у найглибші надра під диван.

- Правильно, Персе! Розумна тварина!

У цей момент у вхідні двері загрюкали з такою силою, ніби туди ломився загін ОМОНу.

- Марто! Відчиняй негайно! Це Галя!

Марта підпливла до дверей, повернула замок і рвучко відчинила їх. На порозі стояла сусідка. Картина була гідна пензля сюрреаліста: тітка Галя в літньому халаті з соняшниками, масивних гумових чоботях для риболовлі й... з великою розкритою яскраво-рожевою парасолькою над головою.

- Збирай манатки, Мартусю! Документи, гроші, кота під пахву і на вихід! — скомандувала сусідка, поправляючи парасольку.

Марта розгублено кліпала очима, переводячи погляд із рожевого купола на соняшники на халаті.

- Тітко Галю... А парасолька в під'їзді — це новий писк моди?

- Не патякай, дівчино! — відрізала та.

Саме в цю мить прямо над ними, у коридорі, прорвало ще один стик, і зі стелі линуло так, ніби увімкнули душ на повну потужність. Тітка Галя мовчки зробила крок вперед, прикриваючи Марту своєю рожевою зброєю. Вода з гуркотом затарабанила по нейлону.

- Бачиш? — гордо запитала Галя. — А ти сміялася.

Попри весь жах, абсурдність і трагізм ситуації, Марта не стрималася й голосно, істерично зареготала.

- Ви неймовірна... Ви просто готові до будь-якого кінця світу!

- Доця, я тридцять років живу в ЖКХ-системі нашого району. У мене на ці труби вже вроджений імунітет і тактична підготовка!

Згори, десь із п'ятого поверху, донісся хрипкий, змучений голос того самого сантехніка Петровича, якого, схоже, витягли з ліжка без особливих пояснень:

- Все, хана! — горлав Петрович. — Стояк п'ятого поверху розірвало по шву! Перекривайте загальну засувку в підвалі!

- Та ми вже зрозуміли, що не святою водою нас кропить! — крикнула у відповідь тітка Галя й підштовхнула Марту в спину. — Бігом, кажу! Збирайся!

Марта увімкнула режим супергероя. Вона кинулася до шафи, на ходу витягуючи рюкзак.

- Так... Паспорт, код, договір оренди... — бормотала вона, закидаючи речі. — Ноутбук! О боже, мій робочий лептоп із базою даних! Якщо він змокне, Северин мене розстріляє без суду й слідства. Телефон, зарядка... Так, готово.

Вона підбігла до дивана й упала на коліна прямо в калюжу, не жаліючи каченят на піжамі.

- Персику! Левицький-молодший, евакуація! Виходь!

З-під дивана донісся категоричний, гнівно-ображений звук:

- Мррр-ау! (Переклад: «Шукайте дурня в іншому під'їзді, я тут за барикадами»).