Глава 3. Сцена 3.

Глава 3. Сцена 3.

О дев’ятій вечора Марта вже остаточно перетворилася на затишний елемент декору, майже засинаючи під теплим пледом. На екрані головний герой турецької мелодрами вкотре з благальним виразом обличчя пояснював своїй коханій, що та інша жінка в його ліжку опинилася абсолютно випадково.

- Та звісно, — сонно пробурмотіла Марта, ледь піднімаючи повіки. — Вона просто йшла повз, посковзнулася на банановій шкірці й випадково впала на тебе. І так тричі. Знаємо ми ваші випадковості.

Персик поруч солодко позіхнув, демонструючи, що турецькі пристрасті його хвилюють найменше.

І саме в цю мить розслаблений погляд Марти ліниво ковзнув по кімнаті, і наткнувся на великий чорний пакет зі сміттям, який так і залишився самотньо стояти біля вхідних дверей ще з ранку.

- Ой... Трясця йому, — вона легенько ляснула себе долонею по лобі. — Зовсім мізки спеклися в тому офісі. Забула.

Персик навіть вухом не поворухнув, показуючи, що побутові проблеми шерифів котів не хвилюють.

- І не дивись на мене так засуджуюче. Це рівно на п'ять хвилин. Туди й назад.

Вона нехотячи виповзла з-під пледа, натягнула кросівки — цього разу прискіпливо, тричі перевіривши, щоб вони були однакові, схопила пакет і вийшла на темний сходовий майданчик.

Стара лампочка над дверима знущально мигнула кілька разів і видала тужливий тріск.

- Ну просто ідеальна атмосфера для початку трилера, — пробурмотіла Марта.

Але не встигли двері її квартири зачинитись, як сусідські навпроти злетіли з петель із такою швидкістю, ніби за ними весь цей час сиділи в засідці.

- Марточко! Прийшла-таки! — на порозі виросла колоритна постать тітки Галі в домашньому халаті з яскравими соняшниками. Марта миттєво завмерла, стримуючи зітхання. Проскочити непоміченою повз головне інформаційне бюро під’їзду було місією нездійсненною.

- Добрий вечір, тітко Галю.

- Щось ти сьогодні зовсім пізно, красуне. Я вже думала у поліцію дзвонити. Ну, розповідай, як твій перший день? Стали в пригоді мої ранкові сирники? Бо ти ж рано летіла так, ніби за тобою гончі пси гналися!

- Ой, сирники були просто божественні, тітко Галю, ви мене буквально врятували від голодної смерті, — щиро посміхнулася Марта. — А день... ну, я жива.

- Жива — це добре, — авторитетно кивнула сусідка, підперізуючи халат. — Значить, начальник у тебе не зовсім людожер.

- Ну, це питання ще потребує детальної експертизи та перевірки часом, — хмикнула Марта.

Тітка Галя раптом хитро примружилася, а її внутрішній радар миттєво переключився на режим сканування:

- Молодий?

Марта від несподіванки мало не впустила пакет зі сміттям прямо собі на ноги.

- Що? Хто?

- Та начальник твій, кажу, молодий? Чи якийсь старий хрін з задишкою?

- Тітко Галю, ну звідки... звідки такі питання взагалі беруться?

- Бо якби там сидів сивий пенсіонер, ти б так не почервоніла і не заїкалася б, Марточко. Мене не обдуриш, я тридцять років у торгівлі пропрацювала. Ну?

Марта зрозуміла, що капітуляція неминуча, і тихо засміялася, здаючись:

- Ну... йому тридцять п'ять. Здається.

- О-о-о, гарний вік, — багатозначно підняла вгору вказівний палець тітка Галя. — Самий сік. Чоловік уже з мізками, але ще без радикуліту.

- Тітко Галю! Припиніть, він мій генеральний директор!

- А що? Я нічого. Я просто аналізую... Одружений?

Вони повільно рушили по коридору в бік сміттєпроводу.

- Я не знаю! — чесно зізналася Марта, відчуваючи, як щоки знову починають зрадницьки палати.

- Як це — не знаю? Ти що, першим ділом на безіменний палець не подивилася? Марто, чому я маю вчити тебе елементарним речам?

- Та ми сьогодні тільки познайомилися! Причому за дуже... специфічних обставин. Мені було тоді не до його пальців! І взагалі, мені ця інформація абсолютно не потрібна.

Тітка Галя видала таку тонку, всевидячу посмішку, від якої Марті захотілося терміново катапультуватися назад у квартиру.

- Ну-ну. Усі ви, молоді й горді, спочатку так кажете. «Мені не треба, мені не цікаво». А потім я весільні короваї в під’їзді зустрічаю.

- Я не «усі», — уперто пробурмотіла Марта.

- Ага, розказуй. Всі ви однакові, коли начальник тридцятип'ятирічний.

Вони зупинилися біля залізного люка. Марта з полегшенням відправила пакет у затяжний політ вниз і вже розвернулася, щоб швидко ретируватися.

- До речі, про серйозне, — раптом абсолютно іншим, діловим тоном додала тітка Галя. — Я сьогодні до нашого сантехніка Петровича дзвонила. Ледве додзвонилася, він знову «в творчій кризі».

- Щось сталося? Труби? — Марта насторожилася, бо стан комунікацій у їхній старій дев'ятиповерхівці завжди був лотереєю.

- Та знову наш стояк чудить, будь він неладний. У сімнадцятій квартирі, прямо над тобою, у Любки вода капає зі стелі. Поки що трошки, каже, пляма як блюдечко. Носиться там із тазиками.