Глава 3. Сцена 2.

Глава 3. Сцена 2.

Коли Марта нарешті відчинила двері своєї квартири, її зустріла благословенна, омріяна тиша.

Точніше, ця тиша тривала рівно дві секунди — поки система розпізнавання «свій-чужий» у голові її кота не дала сигнал до атаки.

- Мрррр-мяу!

Із глибини коридору, наче пухнастий рудий вихор, вилетів Персик. Він мало не збив її з ніг, гальмуючи боком об плінтус.

- Ну привіт, мій кудлатий господар квартири! — посміхнулася Марта.

Кіт урочисто й настійливо потерся всім своїм дебелим тілом об її штани, залишаючи на пам'ять фірмовий шар рудої шерсті, а потім видав таку гучну звукову трель, ніби вичитував її за запізнення.

- Так-так, я теж дуже скучила. Вісім годин без тебе — це вічність.

Вона зачинила двері й нарешті з полегшенням скинула кросівки (усе ще різні, але вже такі рідні). Персик, не гаючи часу, миттєво засунув свій цікавий ніс прямо у розстебнуту сумку, яку вона поставила на тумбочку.

- Навіть не думай, Левицький-молодший. Там немає для тебе нічого цікавого.

Кіт проігнорував зауваження і вже спритно зачепив пазуристою лапою маленький пакетик із котячими ласощами, який Марта завбачливо купила ще вчора.

- От хитрун... — вона тихо засміялася, забрала пакет, відірвала край і простягнула рудому нахабі одну ароматну подушечку. — Тримай. Заслужив за те, що не розгромив квартиру, поки мене не було.

Персик миттю, навіть не жуючи, проковтував смаколик і, задоволено й гучно муркочучи, наче маленький трактор, гордою ходою попрямував у бік кухні.

- Знаю-знаю. Це була лише розминка, зараз буде повноцінна вечеря.

Марта повільно пройшлася квартирою. Вона була невелика, однокімнатна, але така рідна й затишна, що весь офісний стрес почав остаточно вивітрюватися з голови. На дивані мальовничо лежав той самий світло-бежевий плед, на який зазіхала Оля, а з-під нього виглядала розгорнута книжка про маркетинг, яку Марта обіцяла собі дочитати ще на початку березня, але вирубалася на першій же сторінці.

На журнальному столику самотньо стояла її улюблена ранкова чашка з великим іронічним написом: «Спочатку кава. Потім усе інше».

- Мда, дуже смішно... — Марта взяла її в руки, розглядаючи літери, й тихо хмикнула. — Сьогодні, подруго, твій девіз підвів мене по всіх фронтах. Кава була спочатку, але після неї ледь не закінчилося те саме «все інше».

На холодильнику різнокольоровими магнітами з різних подорожей були прикріплені старі папірці: списки покупок, смішні фотографії з Олею з випускного, дитячі каляки-маляки племінниці та яскравий стікер, на якому розмашисто було написано: «Не забути купити корм Персику! Терміново!» А нижче, вже іншим, трохи кривішим почерком (явна творчість Олі під час останніх посиденьок) було дописано: «І собі щось поїсти теж купи, адекватне, а не сухі хлібці».

- Дякую за турботу, моя прискіплива подруго, — пробурмотіла Марта.

Персик тим часом уже демонстративно, з виглядом глибоко ображеної істоти, сів біля своєї порожньої миски. Він подивився на Марту таким поглядом, ніби його не годували щонайменше з минулого вівторка, а попередня цукерка йому взагалі здалася галюцинацією.

- Ти найкращий драматичний актор, якого я знаю. Тобі б у театрі виступати, ціни б не було.

Кіт у відповідь голосно і з вимовою нявкнув.

- Добре-добре, не скаржся. Насипаю.

За хвилину королівська вечеря була подана, і Персик із поважним, плямкаючим виглядом узявся до їжі. Марта сперлася плечем об кухонну стільницю, спостерігаючи за цим пухнастим процесом.

- От заздрю тобі, Персе. Чесно. Ніяких тобі проблем. Поїв. Поспав у раковині. Погрався зі своєю уявною мишею о третій ночі. Поспав на моїй голові. І жодних тобі суворих начальників із сірими очима.

Кіт навіть вухом не повів, повністю зосереджений на сухому кормі.

- До речі, про начальника... Знаєш, а Максим Андрійович виявився не таким уже й драконом, як про нього шепочуться. Хоча... дивний він. Дуже дивний. Не такий, як усі ці типові боси з фільмів.

Вона відкрила холодильник, сподіваючись на кулінарне диво, але дива не сталося. Там панувала класична атмосфера «холодильника дівчини, яка живе сама»: половинка зів'ялого лимона, один питний йогурт, шматочок твердого сиру, три яйця і банка зелених оливок, яку вона купила місяць тому тільки тому, що на неї була червона акційна ціна.

- Ну що ж... — Марта рішуче зачинила дверцята. — Сьогодні у нас вечеря чемпіонів. Будемо креативити.

За двадцять хвилин вона вже затишно сиділа на дивані, загорнувшись у плед. Перед нею стояла тарілка з пишним омлетом, великий кухоль гарячого чаю з тим самим лимоном, а на екрані ноутбука крутився серіал, який вона знала напам'ять і вмикала суто для фону.

Персик, набивши пузо, прийшов виконувати свій котячий обов'язок — згорнувся важким теплим клубочком прямо поруч із її боком. Марта машинально почала чесати його за вушком, слухаючи гучне задоволене муркотіння.

- День був просто божевільний, Персе. Я зранку думала, що з речами на вихід піду.