Глава 2. Сцена 1.

Глава 2. Сцена 1.

Правило Марти №3

Найдовша дорога в житті — це шлях від дверей начальника до свого робочого столу після того, як ти облила його кавою.

Марта не пам'ятала, як дійшла до свого столу. Чесно. Здавалося, ноги самі принесли її до робочого місця, поки мозок безупинно повторював одну й ту саму фразу: «Я облила начальника». Вона повільно поставила сумку на стілець. Сіла. Потім одразу встала. Знову сіла. Поклала руки на стіл. Прибрала їх. Видихнула.

- Добре... Все добре.

Насправді нічого не було добре. Марта обережно, як партизан з окопу, визирнула з-за великого чорного монітора.

Офіс жив своїм звичайним життям, і це дивувало найбільше. Монітори світилися таблицями, клавіатури звично клацали, десь на задньому плані тихо дзеленчав телефон. Колеги занурилися в роботу і вдавали, що нічого не трапилося. «Може, мені все це просто наснилося через недосипання?» — з надією подумала вона.

- Марто.

Вона здригнулася так, що мало не впустила мишку. Поряд стояла дівчина з коротким темним волоссям і теплою усмішкою.

- Привіт. Я Аня. Ми сидимо через стіл одне від одного. Якщо треба щось підказати по роботі — звертайся.

Марта полегшено усміхнулася.

- Дякую.

Дівчина поставила перед нею велику склянку звичайної прохолодної води.

- Тримай. Це тобі.

- Думаєш, допоможе повернути час назад? — сумно пожартувала Марта.

- Час навряд чи, але після таких бадьорих ранків вода ще нікому не завадила.

Марта тихо й трохи істерично засміялася, обхопивши склянку долонями.

- Це був повний жах, правда? Я збоку виглядала як клоун?

Аня нахилилася трохи ближче і змовницьки підморгнула:

- Якщо чесно... це було просто легендарно.

Марта тихо застогнала і сховала обличчя в долонях, мріючи провалитися крізь землю прямо на підземну парковку бізнес-центру.

- Я так і знала.

- Та розслабся, — добродушно відмахнулася Аня. — За останні три роки тут ще ніхто не наважувався облити Максима Андрійовича кавою. Ти перша.

- Дякую. Мені від цього статусу першопрохідця стало значно легше.

- Зате тепер тебе точно запам'ятали абсолютно всі.

- Саме про таке яскраве резюме я й мріяла, — пробурмотіла Марта.

- Та не переживай ти так. Головне — він не кричав?

- Ні. Сказав тримати каву міцніше.

- Ну от бачиш! Уже хороший знак. Був би не в гуморі, то у хімчистку довелось би вже збігати.

У цей момент до них неспішно підійшов хлопець у кумедній картатій сорочці з паперовим стаканчиком у руках.

- О, привіт. То це правда? — з цікавістю запитав він, дивлячись на Марту.

Вона приречено підняла на нього очі:

- Що саме? Що в мене різні кросівки чи що я ходяче лихо?

- Ну, кросівки я помітив, стильно. Я про шефа. Реально облила його ще до того, як комп'ютер увімкнула?

- Реально. Подвійним латте. Без цукру.

- Потужний початок кар'єри, поважаю, — хмикнув він.

- Будь ласка, не нагадуй. Мені й так здається, що за мною вже їде машина з написом «Звільнення».

- Я Веніамін, до речі. Можна просто — Вєня. З відділу аналітики.

- Марта.

- Дуже приємно. Хоч обставини для знайомства могли б бути більш привабливі. Хочу дещо розповісти, можливо тобі від цього стане легше: два роки тому, коли я тільки прийшов, то випадково видалив фінальну презентацію саме напередодні зустрічі з найважливішим клієнтом.

- Ого... І що було? Накричав?

- Ні. Максим просто мовчки подивився на мене і запитав, чи є у нас резервна копія на хмарі.

- І вона була?

- Нєа.

- І що ви зробили?

- Ми просто сіли з ним удвох і до другої години ночі робили все заново з нуля. Купили піцу, заварили чай і працювали.

- Він тебе після цього не звільнив? — здивувалася Марта.

- Як бачиш, досі тут сиджу. Максим не любить паніку і порожні сльози. Він любить, коли проблему просто беруть і вирішують.

Марта замислилася, розглядаючи свої пальці. Ця розповідь взагалі не в'язалася з тим образом суворого, бездушного начальника-робота, якого вона вже встигла намалювати у своїй уяві після слів адміністраторки Ірини.

- Він завжди такий?

- Який саме? — перепитав Вєня.

- Ну... спокійний. Як танк.

- Майже завжди.

- А коли реально злиться, що тоді?

Вєня тихо і якось загадково засміявся, перезирнувшись з Анею.