Глава 10

Ну чому саме він? Чому хоча б не інший маг вогню? Юній розпочав свою, тільки йому відому, гру. Він не хоче стирати мітку, а мав би це зробити відразу. Він виділяє Кайяна, передаючи мене привселюдно, як якусь ляльку. Чого він прагне? Розваг? Можливо бог сердиться, що батько викликав його і знає як найкраще насолити королю Небесного королівства?

Я стояла поруч з Юнієм і очікувала поки Кайян нарешті вийде з натовпу для танцю зі мною. Глибоко в душі ще навіть сподівалася, що він не вийде. Проігнорує Юнія, хоч це було не реально. Бога навіть він не посміє ігнорувати. 

Так і вийшло. Без зайвих слів Кайян взяв мою руку і повів на місце, де тільки що я танцювала з Юнієм. 

Йшла спокійно за ним, як завжди, не маючи іншого вибору. Йшла та намагалася не дивитись ні на кого. Я просто боялася, що побачу розлюченого батька чи перелякану Віарру, чи маму засмучену. 

Колись бал закінчиться. І певно це була єдина позитивна думка, за яку я трималася. 

– Цікаві у вас тут розваги. Веселі такі, – почав, як і годиться, розмову мій вогняний партнер по танцю. Тільки в його словах не було потрібної привітності. Сама лиш жовч наповнювала їх.

– Ми часто влаштовуємо свята. Бо живемо не тільки жагою помсти, – холодно відповіла йому, тримаючи певну дистанцію у танці. Він не бог, щоб я йому підкорялася.

– Ваші свята такі ж фальшиві, як твоя посмішка протягом всього вечора.

– Та що ти собі дозволяєш…

– Казати правду  дозволяю. 

– Правду, кажеш? То скажи мені якого біса ти тут робиш? Мало тобі мітки? Нащо на відбір приперся? Хочеш знищити мене до кінця? 

– Коли я ставив мітку, то навіть уявити собі не міг, що твій батько настільки божевільний, щоб піти на таке. 

– Звісно. В усьому винен мій батько. А ти благородний принц просто!!

– Шшш, хмаринко, ти надто голосно гримаєш. Випадаєш з образу невинної квіточки, – сміявся він наді мною, а я зрозуміла, що справді, зараз, під час танцю, не час для таких розмов.

Та цей маг мав дивну особливість виводити мене з себе за пів хвилини. 

“Просто видихни й зачекай закінчення цього танцю, а потім закінчення балу, а потім закінчення найдовшої у твоєму житті доби” – промовила я про себе і взяла себе в руки та доволі мило, як мені здалося, посміхнулася Кайяну. 

– Дивуюсь твоїм вмінням тримати обличчя. Якби не твої очі, то щиро повірив би у твою привітну посмішку.

– Справді чекаєш привітності від тої, яку знищив, поставивши мерзенну мітку? – запитала ніжно і з самою привітною у світі посмішкою.

– Занадто голосні слова для тої, яка, як товар, віддавала себе магам землі, – так само мило як я, посміхнувся він мені.

Треба докласти неймовірних зусиль, щоб стриматись. Він знав як зачепити так, щоб розгнівати людину максимально. Зачіпав найболючіше. 

Але я безмежно пишалася собою, бо зуміла стриматись і ніяк не відреагувати на його слова. Все, що я собі дозволила, це подивитись йому в очі. Просто глянути в саму його душу. Хоча щиро сумнівалася в її наявності. 

Ми танцювали, не розриваючи зорового контакту. Я хотіла своїм поглядом змусити його жалкувати про свої слова, але щось пішло не так…

Він теж хотів заглянути прямісінько в мою душу. І чому не знаю, але я впустила його туди. А там, замість злості, давно поселилися біль і страх. Він побачив їх, бо я побачила це в його очах. Відображення мого потаємного було в його очах.

Різко відсахнулася від нього, зупиняючи танець і припиняючи цей дивний зоровий контакт. 

Мені неймовірно пощастило, що через хвилину танець закінчився. І я щиро сподівалась, що моя витівка не буде дуже помітною. Бо так не можна закінчувати танок. Треба поводити себе достойно з будь-яким, навіть не дуже приємним, партнером. Треба… треба-треба. Завжди щось треба робити, чогось дотримуватись і за чимось слідкувати. Як же сильно я втомилася від цього всього. 

Кайян галантно вклонився мені й, здається, подякував за танець. Я нібито щось там пробубоніла у відповідь і пішла до виходу з шатра. Мені потрібен хоч ковток свіжого повітря. Але мені не дали навіть цього зробити. 

Тайрон перегородив дорогу, запросивши на наступний танець. Якщо відмовлю це буде моя фатальна помилка. Треба показати всім, що я з радістю бажаю танцювати зі своїм колишнім нареченим, що я й досі готова вийти за нього заміж. Що я безмежно радію його компанії. 

І я раділа, посміхалася йому та рахувала кроки до завершення танцювальних тортур. Тайрон запевняв мене у бажанні одружитись та вбити за кращої нагоди Кайяна. Я лише посміхалася, не маючи сили щось йому ще казати. Все змінилося. І якщо раніше я могла точно говорити про свою згоду на одруження, то зараз, враховуючи присутність бога та правила відбору, я більше не була впевнена абсолютно ні в чому. 

Питала саму себе що я відчуваю, танцюючи зараз із магом землі. Нічого. Моє серце билося рівно, а його слова пролітали повз, ніяк не зачіпаючи мене. 

Ще до завершення нашого танцю я помітила як пильно слідкує за нами один з магів води. Певно він примірявся перехопити мене для наступного танцю. Тож, як тільки затихла музика, я зробила жахливу річ. Безсоромно втекла. 

Заскочила у натовп, а потім пригнулася і перебіжками дісталась виходу. А на дворі не втрималась від радісного вигуку. Свіже нічне повітря так приємно холодило мою шкіру і від задоволення аж очі хотілось закрити. Що я й зробила, заховавшись у темряві біля дерева.