Глава 4

– Нессарія, проходь, будь ласка! – ввічливо запропонував  король Морран, коли його служник привів мене до кабінету. 

Перед цим я встигла позбутись важкої та об'ємної весільної сукні й дихати ніби стало легше. Що правда їхній темний одяг був мені не до душі, але й це можна потерпіти. Головне зараз провести з ним плідні переговори. Сподіваюсь, в короля більше розуму, ніж в його навіженого брата. Погрози Кайяна й досі звучали в моїй голові.

Я спокійно зайняла крісло біля столу короля. Морран мав доволі приємний та відкритий вираз обличчя. Жодної зверхності чи відкритої ненависті я там не побачила і це давало мені надію на порятунок.

– Сподіваюсь, що ти розумієш якої жахливої помилки припустився твій брат? Я маю повернутись додому якомога скоріше, поки батько не зібрав армію і не пішов війною на ваше королівство. Думаю, я зможу вмовити його не вступати у війну, якщо ви прямо зараз перенесете мене назад.

Молодий король відкинувся на спинку свого крісла й уважно так на мене подивився. Я продовжувала мовчати, чекаючи його відповіді. Даючи йому можливість все як слід обдумати.

– А ти й справді така наївна, як говорив Кай, – задумливо промовив Морран. – Якщо дійсно віриш, що можеш вмовити свого батька не проливати кров невинних.

– Ви з братом так відкликаєтесь про нього, ніби він головний тиран нашого світу, – не витримала я їх безпідставних звинувачень. – Коли насправді, головними тиранами є ви й ваше пекельне королівство. Ви почали першу війну з Земельним королівством. Ви й зараз готуєтесь нападати, відновлюєте свої сили для реваншу. Ви в кінці кінців викрали мене, принцесу, з власного весілля! 

– Ти доволі смілива дівчинка, якщо вважаєш мене головним тираном і не боїшся при цьому кричати в моєму кабінеті, – проникливо промовив він, а я вже задихалася від люті, що вирувала в мені. 

– Не боюсь, бо знаю що ви нічого мені не зробите. Якщо звісно не хочете, щоб ваше королівство стерли вщент, – це прозвучало доволі зверхньо, але мені набридло слухати від них бридкі натяки про мого батька. Він не такий і ніколи б не образив невинних. 

– Ми нічого тобі не зробимо, бо ми й не збирались тобі щось робити, – все ще спокійно говорив він. 

Так, цей король повна протилежність свого брата. Сказала б я йому це все, то певно вже лежала на підлозі… Сіренькою гіркою попелу.

– Тоді поверніть мене додому. Ти ж розумієш, що я не буду твоєю дружиною? Все, що вийде з цього шлюбу за примусом, це ще одна війна. Твій брат…

– Мій брат не таке чудовисько, як ти вже встигла собі уявити, – перебив він мене. – І так, він у чомусь має рацію. Наше з тобою весілля могло б зупинити неминучу війну. Але я не піду на це тільки тому, що попри все я маю ще гідність і якщо вже така наша доля, я стану поперед свого війська, але не буду ховатись за малим повітряним дівчиськом. Вибач, якщо образив, – для чогось додав він у кінці вибачення. Дивний якийсь. 

– Тоді поверни мене додому негайно і забудемось про існування один одного. Я не розумію вас і вашого кривого бачення всієї ситуації, а ви звісно ніколи не зрозумієте мене і мого батька.

– Я вже відправив королю Небесного королівства послання з усіма поясненнями. Розумієш, Нессарія, ми не можемо тебе перенести тим же чином, яким це зробив Кай. Є велика ймовірність, що ти вдруге не перенесеш дотик магії вогню. Дивно, що першого разу ти майже не постраждала. Тому я попросив прислати за тобою одного супровідника. Ми до межі свого королівства можемо підпустити лише одного. На що я вже отримав відповідь від твого батька. Вони відправляють за тобою дракона. В тебе справді є власний дракон? 

Я чула неприховане здивування в його голосі. Дракони у Небесному королівстві це не дивина, але ними управляють зазвичай тільки чоловіки. 

– Так. Раху, – прошепотіла я і не стримала посмішки, згадуючи свого  білого друга. 

– Ми не можемо пропустити його на нашу територію в цілях безпеки, але тебе вивезуть до найближчої точки переходу границі. Вирушаєте прямо зараз, – промовив він і покликав стражників, які мали б мене супроводжувати у дорозі. 

– Можна одне прохання? – несміливо запитала я, ще не до кінця повіривши у своє щастя. 

– Слухаю тебе.

– Ти можеш стримати якось свого брата? Боюся, він буде перешкоджати моєму від'їзду.

– Я не зміг стримати його від проникнення у вороже королівство. Думаєш я зможу зупинити його у власному королівстві, на власній території? 

– Тоді все марно, – важко зітхнула я. А король чомусь засміявся в голос.

– Ти певно будеш здивована, але супроводжувати тебе до границі буде саме він. Ми поговорили з Кайяном і він зрозумів свою помилку, тож щиро бажає її виправити.

– А ти ще казав, що я наївна, – знову зітхнула я, втрачаючи ту примарну надію вибратись звідси живою і ні на кому не одруженою. 

Цей Кайян не викликав у мене довіри. Я ще добре пам'ятаю його руки на моїй шиї та його погрози. 

Залишалось тільки надіятись, що його розумніший брат дійсно пояснив йому дурість його вчинку. Ця надія тліла в мені не дуже довго. Рівно до того моменту, поки я на подвір'ї, біля швидкісної карети не побачила невдоволеного всім і усіма Кайяна. Він нічого мені не говорив. Ввічливо так відкрив дверцята й запросив у середину та я вся напружилась, максимально відчуваючи якусь неясну тривогу і явний підступ з його боку.