Розділ 2

Стіна знову ставала прозорою. Хоча у цьому приміщенні без годинника втрачалося відчуття часу, минуло не так вже й багато. До них прийшов зовсім інший чоловік, світло-русявий, у темно-зеленому вбранні, трохи схожому на одяг, який носили вдома у Туреччині владарі кілька століть тому.

Сашко і Дарина наблизилися до скла.

– Я – Сандер Лорен, – мовив чоловік, сідаючи на стілець із низькою спинкою, чим давав зрозуміти, що розмова буде довгою. – Хоча навряд чи вам знайоме моє обличчя.

Мова Сандера була зрозумілою їм обом. Не просто зрозумілою, рідною, хоча інтонації якісь не яскраві. Так само розмовляв із ним Віньянт на початку знайомства, і Лаерн...

– Як таке можливо? – Дарина теж зрозуміла сказане.

Сандер охоче пояснив:

– Нічого дивного, звичайний перекладач. Спочатку він чує мову, аналізує її, а тоді можна і спілкуватися. Перекладачі різні за принципом роботи. Мій надсилає енергетичний образ слова, яке я хочу мовити до вас, й зчитує відлуння з біополів – так він вивчає нове. Поступово опановуєш мову сам, якщо на це налаштована програма. Окрім того, я знаю, звідки ви прибули, а в міжзоряному архіві достатньо інформації про вашу планету. А ось ваша поява тут – справжня дивина. Прилетіли здалеку, не вміючи керувати кораблем, і не втрапили ні в яку пригоду. Що могло змусити вас зважитися на таку небезпечну мандрівку?

Олександр мовчав. Той, хто назвався Сандером Лореном, розмовляв із ними зовсім інакше, ніж той, що приходив до них раніше. Сандер звертався до них дружньо, але Назарчук раніше бачив подібне. Макар Антонович теж поводився мов щирий друг родини, а насправді...

– Де ми? – запитала Дарина.

– Якщо у загальних рисах, то ви пролетіли сто шістдесят світлових років і здійснили вісім міжпросторових переходів. Зараз ви перебуваєте у зоряній системі Саягон, яка складається з дев’яти зірок і двадцяти двох великих обжитих планет. Ви зараз на головній планеті у карантинній зоні.

– З нами щось негаразд? – занепокоївся Сашко.

– Судячи з аналізів, ні... Ви і для нас не становите небезпеки, але ігнорувати можливе зараження чи шкідливі мікроби, які ви могли принести зі своєї планети, було не варто.

– Але ж ваші мікроби і віруси можуть бути шкідливі для нас, – Дарина не вірила у безпеку міжзоряних перельотів, якщо вдома протягом століть мандрівки через океани часто закінчувалися трагічно і для завойовників, і для переселенців.

Сандер із повагою подивився на неї.

– Справедливо. Цей сектор стерильний. Трохи пізніше вам зроблять щеплення від відомих нам небезпечних хвороб. Ви маєте відновитися після штучного сну, який наслав на вас корабель під час перельоту. Якщо тоді у щепленнях буде потреба.

– І від чого це залежить? – Олександр починав розуміти, до чого хилить цей доброзичливий чужинець.

– Від того, що ви мені розкажете.

Погроза не пролунала, та лише дурень не зрозумів би, наскільки від волі Сандера залежать їхні життя.

– Ви прилетіли на кораблі Віньянта Атані, хоча вам він міг назватися інакше. Що з ним?

– Він мені назвався саме так, – Сашко гарно пам’ятав про пересторогу, що брехати Сандеру Лорену не варто за будь-яких умов. – Віньянт загинув. Його убили. Нефритовим ритуальним ножем. Один із ваших.

– Із наших? – у голосі Сандера відбилася недовіра. – Чому ти думаєш, що з наших?

– Віньянт про нього казав, називав Лаерном. Казав, що вони обоє народилися у сузір’ї Плеяд. Це далеко звідси?

– Далеко. А ти був другом Віньянту? Працював із ним?

– Ні, я...

Назарчук змовк: він не уявляв, як розповість Сандерові, що Віньянт збирався закатувати його та обдурив заради пастки для Лаерна, як пояснить, чому довірився ворогові і відважився сісти у чужинський корабель.

Сандер не вимагав відповіді, чекав, коли хлопець заговорить сам.

– Віньянт розповідав, що є угода, відповідно до якої захищають мою планету. Її термін добігає кінця. Хтось має поновити цю угоду, бо інакше моя беззахисна батьківщина згорить. Він казав мені правду? Угода існує?

– Існує. Але право виступати від імені свого світу треба заслужити. Окрім Лаерна, Віньянт назвав мене і налаштував автопілот корабля, щоб ви безпечно дісталися космопорту на цій планеті у Саягоні. Він пояснив, чому ви мали зустрітися саме зі мною?

– Віньянт не мав часу щось пояснювати, він помирав!

Чомусь спокій чужинця почав дратувати Олександра: якщо Віньянт для нього щось значив, то запитання мали бути іншими! Сандер навіть не поцікавився, за яких обставин убили його друга!

– Він налаштував керування кораблем через свій браслет і віддав його мені. І ще віддав одну річ, яку назвав ланаяшем. Сказав передати того металевого птаха тобі... що ти зрозумієш... – і додав зовсім роздратовано: – Ви ж усе в нас відібрали, то десь серед наших речей він має бути. Якщо хтось іще не поцупив на сувенір.

– Присвоювати такі речі небезпечно для життя, – Сандер тримав у руках птаха, чиї пера дивовижно мерехтіли. – Ваш вантаж доставлений. Але чи ви знаєте, що це таке і кому належало?