Розділ 2

Ігнат отямився від ляпасу по щоці. Було дивно бачити, що Лаерн йому усміхається. Переліт зблизив їх за ці години сильніше, ніж якби це були звичні роки спілкування на Землі. Якщо, звісно, доля звела б їх за інших умов.

– А ти живучий, – Лаерн повернувся у пілотське крісло. – Скоро долетимо.

– Куди ми летимо?

Ігнат не впізнавав свого охриплого голосу, голова розколювалася від болю. Тепер стало цілком зрозуміло, наскільки важливо, коли всі системи працюють правильно, а ти захищений.

– В Іштан, небесне місто. Повір, воно тебе вразить.

Від назви небесного міста повіяло могильним холодом, та Ігнат промовчав, не мав сил ані на запитання, ані на суперечку.

Вони пролітали повз брунатну смугасту планету без атмосфери, з шапками жовтуватої криги. Хтозна, може, і там розвинулось якесь розумне життя...

Запитувати про це Ігнат не наважився, після останнього переходу Лаерн змінився. Був зараз схожий на робота, що механічно виконує свої дії. Чужинець мовчав, занурений у думки так глибоко, ніби мандрував по дну океану.

Праворуч від корабля майнула чорна трикутна тінь із жовтими очима вогнів на крилах. Трохи супроводила їх.

Лаерн швидко набрав якусь комбінацію, і за кілька митей чорний корабель їх облишив. Чужинець полегшено зітхнув, він сам тримався з останніх сил, хоча й старанно це приховував.

– Запит прийнято. Тепер ми свої і нас не зіб’ють.

На одному з екранів швидко змінювалися значення.

– Нам дозволили посадку. Дивись уперед, можливо, більше такого побачити не поталанить.

Спочатку Ігнат не міг нічого роздивитися, та поступово щось проявилося, затуляючи собою зірки. Мов трохи сплюснута куля, величезна, як невелика планета. Чи то так здавалося, коли не вмієш зіставляти розміри і відстані у цій чорній порожнечі?..

Двічі до них підлітали чорні кораблі вартових, та, підтвердивши ідентифікацію, поверталися на свої пости. Трохи подалі Ігнат бачив значно більший корабель, безкрилий і схожий на глибоководну рибу. Від військового корабля віяло кров’ю і смертю.

Ігната пересмикнуло, і це не зосталося без уваги Лаерна. Інтуїція у хлопця добре розвинена, але це не врятує від того, що чекає на нього в Іштані.

– Проходимо першу лінію енергетичного захисту.

Ігнат не бачив кордон, який вони минали, та, майже не захищений від усіх цих енергетичних хвиль, фізично відчув невидиме тягуче поле. І простір навколо змінився. Енергетичний захист, окрім всього, маскував, наскільки багато кораблів перебувають поблизу. Різні за розміром, та всі чорні, не блискучі, мов клапті темряви.

Й саме місто... Це не місто, а величезна станція, вкрита мерехтливим енергетичним зелено-золотим куполом. Кораблі підлітали до неї і вилітали назовні. І якщо це військові крейсери, то який же насправді невимовно велетенський Іштан?..

В Ігната очі розширилися від здивування, але він не міг себе бачити збоку. А ось Лаерн бачив, і як не намагався відчути у цьому хлопцеві страх, до нього долинало тільки відлуння захвату.

"Що ж, юначе, скоро ти пошкодуєш про свою сміливість, і цього ніяк не змінити..."

Керуючись отриманими даними, Лаерн прямував до призначеного для них доку. На підльоті до міста їх захопив швартувальний промінь й акуратно завів у док.

Згасали панелі керування та екрани, використавши всі запаси енергії. Розрахунки Лаерна, як завжди, були точними.

– От і все, – чужинець чомусь не поспішав залишати крісло пілота. – Як би нас не зустріли, постарайся не виказувати свого характеру, як це було зі мною, – він підвівся. – На вихід, одразу за мною, і гав не лови.

Ігнат підкорився, хоча досі відчував слабкість і перевтому. Але навіть він, при відсутності знань, розумів, що у цій подорожі вони вижили дивом і не в останню чергу завдяки тому, що підтримували один одного. Ось тільки навряд ця підтримка сягає небесного міста.

Стіни дока були зроблені з темного сірого металу зі світловими позначками. З високої стелі, щойно вони залишили борт, опустилися три металеві пристрої, схожі на павуків, і почали обслідувати обшивку корабля.

– Іди за мною, – нагадав про себе Лаерн, який майже дійшов до розсувних дверей.

Хлопець, задивований механічними ремонтниками, поспішив його наздогнати.

Коли вони вийшли з доку, двері за ними одразу зачинилися, відрізавши від зовнішнього світу. Попереду були такі самі двері.

– Заплющ очі і постарайся не дихати, – порадив Лаерн.

Ігнат затамував подих, заплющив очі, та й крізь прикриті вії пробилося світло, а волосся на кілька митей наелектризувалося. Іштан захищався від небезпек усіма можливими засобами. Імовірно, це світло та електромагнітне поле рятувало мешканців небесного міста від якихось вірусів та мікробів.

"А, може, то такий спосіб перевірки на відсутність контрабанди?.." – у нахабної думки не вистачило часу змалювати якусь веселу ситуацію.

Відчинилися другі двері, за якими на них чекала озброєна варта. Подібні до людей, та з трохи незвичним розрізом очей, що здаються більш випуклими, бліда шкіра, і... Якби на його місці був Олександр Назарчук, упізнав би у цих чужинцях істот, схожих на тих, що супроводжували Лаерна на розкоп у Карпатах. Але Ігнат у ніч убивства Андрія був далеко від рідних гір.