Розділ 28 Серце Первоздання

Світло поглинуло долину.

Ніхто більше не чув бурі.

Не чув реву драконів.

Не чув навіть власного дихання.

Усе навколо перетворилося на біле сяйво.

Аелі стояла посеред нього.

Сама.

Світлові крила за її спиною повільно рухались, ніби створені з живого неба.

Вона відчула тепло.

Тихе.

Рідне.

І тоді перед нею з’явилися вони.

Чотири силуети.

Величезні.

Дракони.

Але інші.

Молодші.

Немов із далекого минулого.

Сіріон.

Ігнар.

Еларіон.

Ноктіар.

Вони стояли навколо величезного ядра світла.

Первоздання.

Його енергія пульсувала, мов серце.

Аелі зробила крок уперед.

І почула голос.

Стародавній.

Спокійний.

— Світ народився зі світла…

…але не може існувати без тіні.

Перед її очима почали з’являтися спогади.

Стародавній світ.

Люди й дракони разом.

Небесні міста.

Храми.

Політ драконів над океанами.

А потім…

Війна.

Темрява.

Безодня.

Вона побачила Ноктіара.

Самотнього.

Пораненого.

Саме він колись закрив Безодню ціною власної душі.

І саме після цього темрява почала жити всередині нього.

Аелі затамувала подих.

— Він… рятував усіх…

Голос відповів:

— І був забутий.

Світло навколо неї здригнулося.

— Хто ти?..

На мить усе стихло.

А тоді ядро світла повільно спалахнуло сильніше.

 — Я — Первоздання.

Серце світу.

Аелі відчула, як у грудях щось боляче стиснулося.

— Чому… я?

Світло торкнулося її рук.

Тепло.

Майже материнське.

 — Тому що ти народилась зі співчуттям, а не жагою сили.

Тільки так можна втримати рівновагу.

Аелі опустила очі.

— Я боюсь…

Голос відповів м’яко:

 — Усі, хто ніс світло, боялися.

Раптом простір навколо тріснув.

Гучний рев Безодні прокотився крізь сяйво.

Світ почав руйнуватись.

Первоздання заговорило швидше:

 — Час закінчується.

Ти повинна зробити вибір.

Перед Аелі з’явилися два шляхи.

Перший — світло поглинає темряву.

Безодня зникає.

Але разом із нею зникають і дракони.

Назавжди.

Другий — дракони залишаються.

Але розлом ніколи не закриється повністю.

Темрява завжди повертатиметься.

Аелі застигла.

— Ні…

Сльози навернулися на очі.

— Повинен бути інший шлях…

Та Первоздання мовчало.

Бо іноді навіть сила створення не могла змінити ціну рівноваги.

Світ навколо почав руйнуватись швидше.

Тріщини проходили крізь небо.

Безодня проривалась.

І тоді Аелі згадала Ноктіара.

Його самотність.

Його біль.

Те, як він боровся з темрявою.

Заради неї.

Вона повільно підняла голову.

І прошепотіла:

— Я зроблю свій вибір.

Світло вибухнуло навколо неї.

А в реальному світі дракони раптом відчули, як сила Аелі змінилася.

Ноктіар різко підняв голову.

І вперше за тисячі років…

у його очах з’явилася надія.