Розділ 27 Світло, що несе бурю

Світ завмер.

Навіть буря стихла на одну коротку мить.

Світлові крила за спиною Аелі повільно розгорнулися ширше. Вони не були справжніми — створені з чистої енергії Первоздання, вони сяяли так яскраво, що темрява відступала.

Каел дивився на неї з жахом.

— Неможливо…

Його голос затремтів.

— Ти не повинна існувати.

Аелі ледве дихала.

Сила всередині неї росла.

Вона відчувала її в кожній клітині тіла.

Небо.

Вітер.

Воду.

Полум’я.

І навіть темряву Ноктіара.

Усе зливалося в одне.

Сіріон першим схилив голову.

 — Первоздання обрало її.

Ігнар важко видихнув полум’я.

 — Тепер сумнівів немає.

Навіть Ноктіар опустив голову нижче.

Його голос був тихим.

Майже ніжним.

— Відлуння повернулося…

Каел закричав.

— НІ!

Темрява навколо нього вибухнула хвилею.

Каміння під ногами розлетілося. Чорна енергія вдарила в небо, розширюючи розлом ще більше.

І тоді з нього почала з’являтися справжня Безодня.

Не тіні.

Не примари.

Щось гірше.

Величезна чорна рука вирвалася з тріщини.

Довгі пальці вп’ялися в краї неба.

Аелі відчула такий холод, що серце стиснулося.

Ліор зблід.

— Що… це таке?..

Сіріон різко розправив крила.

Вітер ударив долиною.

 — Давній пожирач світів.

Ігнар гаркнув:

— Каел відкрив шлях тому, що не повинно прокинутися!

Каел дивився на істоту майже захоплено.

— Так…

Його очі палали.

— Нарешті.

Але наступної миті сталося те, чого він не очікував.

Тіньова істота подивилася не на драконів.

Не на Аелі.

На нього.

І посміхнулася.

Страшно.

Нелюдськи.

Каел повільно відступив.

— Ні…

Голос у Безодні був схожий на тисячі голосів одразу.

 — Ти відчинив двері.

Тепер усе належить нам.

Темрява рвонула до Каела.

Вперше за весь час у його очах з’явився справжній страх.

— НІ! Я керую вами!

Але Безодня вже не слухала.

Чорні тіні почали обвивати його руки.

Каел закричав.

Аелі дивилася на це і раптом зрозуміла.

Темрява ніколи не була його союзником.

Вона просто використовувала його.

Ноктіар різко піднявся в небо.

Його крила накрили бурю.

— АЕЛІ!

ЗАКРИЙ РОЗЛОМ!

Вона здригнулась.

— Я… я не знаю як!

Сіріон підлетів ближче.

Навколо нього кружляв вітер і вода.

— Первоздання живе в тобі.

Ігнар заревів:

— Ти повинна об’єднати наші сили!

Еларіон, що весь цей час стримував темряву корінням лісу, важко підняв голову.

— Інакше світанку більше не буде.

Аелі дивилася на розлом.

На Безодню.

На драконів.

І на Ноктіара.

Він тримався найдовше.

Темрява рвала його зсередини, але він усе одно залишався поруч.

Заради неї.

І тоді Аелі зробила крок вперед.

Світлові крила за її спиною розкрилися повністю.

Вітер вибухнув навколо.

Кулон розсипався у її руках на тисячі іскор.

А в самій середині грудей Аелі спалахнуло світло.

Чисте.

Живе.

Первозданне.

І в ту мить небо здригнулося вдруге.

Бо сила Аелі прокинулась повністю.