Розділ 25 Коли небо розколюється

Ревіння Ноктіара розірвало ніч.

Повітря здригнулося. Вітер налетів раптово, збиваючи з ніг. Дерева заскрипіли, гілки затріщали.

Аелі відчула, як кулон у її долоні палає.

Світло проривалося крізь пальці.

Каел дивився на це з холодною цікавістю.

— Так… — прошепотів він. — Саме так.

Ноктіар різко знизився.

Його крила здійняли бурю пилу. Земля здригнулась, коли його лапи торкнулися каменю.

Темно-фіолетова луска блищала, наче нічне скло.

Але його очі…

Вони були повні болю.

Аелі зробила крок вперед.

— Ноктіар…

Голос ледь не зірвався.

Дракон завмер.

Його голова повільно нахилилася до неї.

Ліор різко прошепотів:

— Аелі, не підходь!

Але вона вже йшла.

Крок.

Ще один.

Кулон світився все сильніше.

І тоді в голові Аелі пролунав голос.

Глухий.

Стародавній.

"Дитя… ти чуєш мене…"

Вона здригнулася.

— Так…

"Я не можу боротися… темрява тримає…"

Аелі підняла очі.

І побачила.

Темні нитки.

Вони тягнулися від Ноктіара до Каела.

Мов ланцюги.

Каел тихо засміявся.

— Ти вже бачиш правду.

Його рука піднялася.

Темрява навколо нього закрутилася, мов дим.

— Дракони колись правили цим світом. Люди лише поклонялися.

Він зробив крок вперед.

— Я поверну цей порядок.

Ліор витяг меч.

— Ти просто знищиш усе.

Каел навіть не глянув на нього.

Його погляд був прикутий до Аелі.

— Але вона… ключ.

Ноктіар раптом заревів.

Його тіло здригнулося.

Темрява на його крилах почала розростатися.

Аелі відчула паніку.

— Ні…

Раптом небо спалахнуло.

Яскравий спалах прорізав хмари.

Грім прокотився горами.

Каел різко підняв голову.

Ще один рев.

Але інший.

Чистий.

Сильний.

Із хмар вирвалося сяйво.

Гігантські білі крила розкрилися в небі.

Світло прокотилося долиною.

Ліор прошепотів:

— Неможливо…

Білий дракон спустився з неба.

Його луска світилася, мов місячне світло на воді.

Сіріон.

Володар вітру та води.

Він приземлився між Аелі і Ноктіаром.

Вітер здійнявся миттєво.

Його голос прозвучав у свідомості кожного.

"Темрява зайшла надто далеко."

Каел стиснув кулаки.

— Один дракон нічого не змінить.

І тоді…

Далеко в лісі прокотилося ще одне відлуння.

Глибоке.

Гарячe.

Земля під ногами стала теплою.

Аелі повільно прошепотіла:

— Ні…

Ліор усміхнувся.

— Ми не одні.

Десь у темряві загорілося полум’я.

Із лісу виходив ще один силует.

Рожево-червоний.

Вогонь ковзав по його крилах.

Ігнар.

Дракон сили та вогню.

Каел уперше виглядав стривоженим.

Аелі відчула, як кулон у її руці палає ще сильніше.

І в ту мить вона зрозуміла.

Дракони…

Вони прийшли не випадково.

Вони прийшли до неї.