Розділ 24 Шепіт перед бурею

Ніч опустилась на долину тихо.

Вогнище вже майже згасло. Тонкі нитки диму повільно тягнулися вгору. Ліс навколо мовчав. Навіть вітер затих, наче чекав.

Аелі не спала.

Вона сиділа на камені біля краю пагорба. Пальці стискали кулон, який залишив їй дід.

Холодний.

Але всередині відчувалося слабке тремтіння.

Сила.

Вона вже не могла заперечувати це.

Позаду почулися кроки.

— Ти знову не спиш, — тихо сказав Ліор.

Аелі не обернулася.

— Я відчуваю… щось змінюється.

Ліор став поруч. Його погляд ковзнув по темному небі.

— Ми наближаємось до місця, де все почалось.

Аелі опустила очі.

— Первоздання.

Слово прозвучало важко.

Ліор кивнув.

— Старі легенди кажуть: там народилась сила драконів.

Тиша знову впала між ними.

Раптом кулон у руці Аелі різко нагрівся.

Дівчина здригнулась.

— Ліор…

Земля під ногами ледь помітно здригнулась.

Десь далеко в горах прокотився глухий звук.

Наче камінь розколовся.

Потім ще один.

І ще.

Аелі підняла голову.

Небо почало темніти.

Не ніччю.

Тінню.

З глибини хмар повільно виростав величезний силует.

Крила.

Ширші за гори.

Темно-фіолетові.

Ноктіар.

Але щось було не так.

Його очі.

Вони палали чужим світлом.

Ліор тихо прошепотів:

— Ми запізнились…

Голос дракона пролунав у самій свідомості Аелі.

Глухий.

Болісний.

"Тікай… поки можеш…"

Але в ту ж мить інший голос прорізав ніч.

Холодний.

Жорсткий.

Незнайомий.

— Вона нікуди не втече.

На гребені скелі стояла постать.

Чорний плащ розвівався у вітрі.

Очі світилися темним полум’ям.

Каел.

Він повільно усміхнувся.

— Нарешті ми зустрілись, дитя Первоздання.

Аелі піднялася.

Страх стискав груди.

Але вона не відступила.

— Ти контролюєш його.

Каел поглянув на небо.

Ноктіар важко кружляв над долиною.

— Контролюю? — тихо засміявся він. — Ні.

Його погляд знову впав на Аелі.

— Я просто відкрив двері.

Раптом земля здригнулась сильніше.

Вітер різко зірвався з гір.

І кулон у руці Аелі загорівся білим світлом.

Каел повільно нахилив голову.

Його очі блиснули.

— Ось вона.

Первозданна сила.

Ноктіар раптом заревів.

Його голос прокотився небом.

Біль.

Лють.

І щось ще.

Благання.

Аелі відчула це всім серцем.

І в ту мить вона зрозуміла.

Це тільки початок.