Розділ 23 Полювання на Відлуння

Ніч опустилася різко.

Після реву Ноктіара ліс більше не був тихим. Вітер ходив між деревами. Каміння тріскало. Земля ще довго тремтіла.

Аелі стояла нерухомо.

У грудях пульсувало тепло. Те саме світло, що торкнулося темного дракона.

Варіон мовчав довго. Його крила повільно складалися.

— Він почув тебе.

Ігнаріс фиркнув.

— Але темрява ще тримає його.

Еларіон подивився в небо.

— Каел не зупиниться.

Ніби у відповідь на ці слова десь у горах спалахнув чорний вогонь.

Каел підняв кристал високо над головою.

Темрява почала збиратися навколо нього. Вона рухалася, мов жива.

Його голос пролунав далеко.

— Слухайте мене!

Темна енергія розійшлася по горах.

— Світло повернулося.

— І воно носить ім’я Аелі.

Аелі відчула холод.

Ігнаріс гаркнув:

— Він оголосив полювання.

Варіон нахилив голову.

— Тепер кожна істота, що служить темряві, буде шукати тебе.

Еларіон додав тихо:

— Мисливці тіней.

Ліс раптом став іншим.

Тіні між деревами рухнули.

Щось шурхотіло у темряві.

Аелі стисло руки.

— Хто вони?

Ігнаріс відповів коротко:

— Те, що залишилося від воїнів Каела.

Варіон пояснив:

— Він спотворив їх кристалом.

— Тепер вони не люди.

В цей момент із темряви між деревами загорілися очі.

Червоні.

Потім ще.

І ще.

Аелі відступила на крок.

З тіні вийшла перша істота.

Висока. Худорлява. Шкіра темна, ніби обпалена. Очі — порожні.

У руках — довгий клинок із чорного металу.

Ігнаріс прошепотів:

— Вони вже тут.

Істота нахилила голову.

Наче принюхувалася.

А потім прошепотіла хрипким голосом:

— Відлуння…

Ще кілька тіней вийшли з лісу.

Їх ставало більше.

Аелі відчула, як серце почало битися швидше.

— Їх багато…

Еларіон вдарив лапою по землі.

Каміння піднялося стіною перед нею.

— Стань позаду.

Варіон підняв крила.

Вітер рвонув крізь галявину.

Але мисливці не зупинилися.

Вони рухалися повільно.

Наче знали, що жертва не втече.

Ігнаріс підняв голову.

Його груди спалахнули вогнем.

— Я попереджав їх.

Полум’я вирвалося вперед.

Ліс на мить освітило яскравим світлом.

Кілька мисливців впали.

Але інші продовжували йти.

Наче біль для них нічого не значив.

Аелі відчула страх.

Справжній.

Але вона зробила крок уперед.

Світло знову загорілося в її руках.

Тепле.

Яскраве.

І коли воно торкнулося повітря — мисливці раптом завмерли.

Один із них тихо прошепотів:

— Світло…

Аелі подивилася на нього.

І зрозуміла.

Вони не повністю зникли.

Десь глибоко всередині них ще залишалося щось людське.

Каел зламав їх.

Але не знищив повністю.

В цей момент небо розірвав новий рев.

Глибокий.

Темний.

Ноктіар.

Він з’явився над лісом, як тінь бурі.

Його крила накрили небо.

Мисливці підняли голови.

На мить у їхніх очах з’явився страх.

Темний дракон опустився на скелю.

Його очі горіли фіолетовим світлом.

Він дивився прямо на Аелі.

І тихо сказав:

— Ти…

— Відлуння світла.

Каел закричав десь у горах:

— ЗНИЩ ЇЇ!

Темрява знову рвонула до дракона.

Але Ноктіар не ворухнувся.

Його погляд залишався на Аелі.

— Чому… я відчуваю тебе?

Аелі прошепотіла:

— Бо ти не темрява.

— Ти просто загубився.

Ноктіар здригнувся.

Його крила напружилися.

Наче всередині нього щось боролося.

Ігнаріс тихо сказав:

— Вона торкається його серця.

Варіон прошепотів:

— Якщо він обере світло…

Еларіон закінчив:

— Каел втратить найсильнішого союзника.

У цей момент один із мисливців кинувся вперед.

Клинок блиснув.

Аелі навіть не встигла рухнутися.

Але Ноктіар вдарив крилом.

Вітер відкинув істоту далеко в каміння.

Темний дракон повільно підняв голову.

Його голос став холодним.

— Вона… під моїм захистом.

У горах запала тиша.

Навіть Каел на мить замовк.

Ігнаріс тихо засміявся.

— Оце поворот.

Аелі дивилася на дракона.

І вперше побачила щось у його очах.

Не темряву.

Сум.

Дуже давній.

Історія змінювалася.

Але Каел ще не сказав свого останнього слова.