Розділ 22 Пробудження темряви

Гори здригнулися.

Рев прокотився долинами, наче сама ніч розірвала небо. Повітря стало важким. Ліс завмер.

Аелі підняла голову.

Десь далеко, за темними хребтами, піднявся чорний стовп енергії.

Варіон тихо сказав:

— Він прокидається.

Еларіон повільно провів лапою по землі.

— Занадто рано…

Ігнаріс оголив зуби.

— Це робота Каела.

Темрява навколо них почала згущуватися. Фіолетові нитки тягнулися до неба, мов коріння, що шукає силу.

Каел стояв посеред галявини.

Кристал у його руці горів темним світлом.

— Нарешті, — прошепотів він.
— Нарешті світ згадає, кому він належить.

Земля тріснула.

Глибоко під горами щось рухнуло.

Повільно.

Важко.

Аелі відчула холод у грудях. Інший. Не схожий на силу трьох драконів.

Це було… щось старше.

Ігнаріс раптом гаркнув:

— Він кличе Ноктіара!

Варіон різко обернувся до Аелі.

— Слухай мене уважно.

Його голос став твердим.

— Темний дракон не народився злом.

— Його сила — ніч. Тінь. Безодня.

Еларіон продовжив:

— Але коли його серце спотворює темрява… він стає руйнуванням.

Аелі тихо прошепотіла:

— Ми повинні його зупинити?

Ігнаріс похитав головою.

— Ні.

Його очі спалахнули полум’ям.

— Ти повинна достукатися до нього.

В цей момент земля знову здригнулася.

Рев пролунав ближче.

Дуже близько.

Темрява на горизонті почала рухатися.

Спершу це була тінь.

Потім — величезні крила.

Чорні. З фіолетовим сяйвом.

Небо над горами потемніло.

І ось він з’явився.

Ноктіар.

Темно-фіолетовий дракон.

Його тіло було довге і могутнє. Луска відливала нічним світлом. Очі горіли холодним фіолетовим вогнем.

Коли він розправив крила — вітер ударив по лісу.

Дерева зігнулися.

Аелі затамувала подих.

— Він… величезний…

Варіон тихо відповів:

— Найстарший із нас.

Ноктіар опустився на вершину скелі.

Його погляд ковзнув по галявині.

Зупинився на трьох драконах.

Потім — на Аелі.

На мить усе стихло.

А тоді Каел підняв кристал.

— Ноктіаре! — вигукнув він.

Темний дракон повільно повернув голову.

— Служи мені.

Кристал спалахнув.

Фіолетова енергія потягнулася до дракона.

І на мить очі Ноктіара стали повністю темними.

Ігнаріс заревів:

— НІ!

Полум’я вирвалося до неба.

Варіон підняв бурю.

Еларіон змусив землю підняти кам’яні стіни.

Але Ноктіар навіть не ворухнувся.

Його голос пролунав у повітрі.

Глибокий. Давній.

— Я відчуваю…

Він повільно перевів погляд на Аелі.

— Світло.

Каел різко стиснув кристал.

— Не слухай її!

Темрява знову потягнулася до дракона.

Аелі зробила крок уперед.

Серце билося так сильно, що їй було важко дихати.

— Ноктіаре…

Дракон нахилив голову.

— Ти… знаєш моє ім’я.

Аелі прошепотіла:

— Я відчуваю тебе.

Світло в її руках загорілося сильніше.

Тепле.

Живе.

Ноктіар різко здригнувся.

Наче щось у ньому прокинулося.

Каел закричав:

— Знищ її!

Темрява вдарила в дракона.

Очі Ноктіара знову потемніли.

Його крила різко розкрилися.

І він піднявся в небо.

Тінь накрила весь ліс.

Варіон прошепотів:

— Якщо він атакує…

Еларіон продовжив:

— Ми не втримаємо його.

Ігнаріс загарчав:

— Тоді доведеться битися.

Аелі дивилася на дракона.

Вона відчувала його.

Його біль.

Його гнів.

Його темряву.

І тихо сказала:

— Ноктіаре…
— ти не сам.

Дракон різко завмер у небі.

Світло з рук Аелі піднялося до нього.

І на одну мить…

фіолетові очі дракона знову стали живими.

Каел побілів.

— Ні…

І тоді Ноктіар заревів.

Так гучно, що гори здригнулися.

Але цього разу в реві було щось інше.

Не лише темрява.

Аелі зрозуміла:

битва за його душу тільки починається.