Розділ 18 Дракон природи

Очі — глибокі, спокійні.

Блакитні.

Аелі не могла відвести погляд.

Дракон повільно вийшов із тіні дерев. Його кроки були тихими, але кожен змушував землю ледь тремтіти. Луска світилася м’яким світлом, ніби в ній текла сама роса ранку.

Навколо нього рослини рухалися.

Гілки нахилялися.

Квіти розкривалися ще ширше.

Ліс дихав разом із ним.

Варіон тихо промовив:

— Це Еларіон.

— Хранитель природи.

Аелі стояла нерухомо.

Дракон зупинився за кілька кроків від неї.

Його величезна голова повільно опустилася ближче.

І тоді вона почула голос.

Не словами.

У своїх думках.

Голос був глибокий. Спокійний, як вода в тихому озері.

— Ти прийшла.

Аелі ледве прошепотіла:

— Я… не знала, що знайду тебе.

Дракон уважно дивився на неї.

— Але ти відчувала дорогу.

Вона кивнула.

— Так…

Еларіон зробив ще один крок.

Навколо них почали з’являтися дрібні зелені вогники — маленькі духи лісу. Вони кружляли у повітрі, мов світляки.

— Світ змінюється, — промовив дракон.

— Темрява прокинулася.

Аелі відчула холод у грудях.

— Ти знаєш про Каела?

Очі дракона ледь потемніли.

— Я відчув його силу.

Варіон тихо гаркнув.

— Він служить темряві.

Еларіон мовчав кілька секунд.

Потім знову звернувся до Аелі.

— Ти — та, про кого говорили старі клятви.

Серце дівчини забилося швидше.

— Я не розумію…

— Ти міст між нами.

— Людина, яка може пробудити драконів.

Ліс навколо них почав тихо шуміти.

Наче слухав кожне слово.

Аелі опустила очі.

— Але я боюся…

Еларіон нахилив голову ще ближче.

Його голос став м’якшим.

— Сміливість — це не відсутність страху.

— Це крок уперед, навіть коли він є.

Аелі глибоко вдихнула.

Її пальці ледь тремтіли.

— Якщо я дійсно можу це зробити… що далі?

Варіон відповів:

— Ми маємо знайти інших.

Еларіон додав:

— Залишилися ще два.

Аелі підняла голову.

— Рожево-червоний… і темно-фіолетовий.

Еларіон кивнув.

— Вогонь і темрява.

Ліс раптом стих.

Дракон повільно підняв голову.

Його погляд став настороженим.

— Але час у нас короткий.

Варіон теж відчув це.

— Вони вже близько.

Аелі напружилася.

— Хто?

У відповідь пролунав звук.

Тріск гілок.

Кроки.

Багато кроків.

З лісу почали виходити люди.

Солдати.

А між ними — знайома постать у чорному плащі.

Каел.

Він повільно посміхнувся.

— Дякую, Аелі.

Його голос лунав спокійно.

— Ти допомогла мені знайти ще одного дракона.

Солдати підняли арбалети.

Повітря наповнилося напругою.

Каел підняв руку.

Фіолетове світло знову спалахнуло в його долоні.

— Тепер… полювання починається по-справжньому.

Аелі відчула, як земля під ногами затремтіла.

Еларіон розправив величезні крила.

Ліс навколо них раптом ожив.

Дерева почали рухатися.

Коріння виривалося із землі.

І тоді дракон природи сказав лише одне слово:

— Біжи.