Розділ 16 Перший політ

Печера ще тремтіла.

Каміння падало зі стелі. Пил стояв у повітрі густою хмарою.

Аелі важко дихала.

Варіон стояв перед нею, розкривши крила, прикриваючи від уламків.

Ноктір підняв голову й уважно прислухався.

Ззовні вже було чути шум.

Голоси.

Багато голосів.

Варіон тихо сказав:

— Вони повернуться.

Аелі підняла погляд.

— Але ж він пішов…

Ноктір відповів у її думках:

— Каел ніколи не приходить один раз.

Його голос був спокійний, але в ньому відчувався холод.

— Він повернеться з більшою силою.

Аелі стиснула пальці.

— Що нам робити?

Варіон подивився на вихід із печери.

Світло ранку вже починало проникати між скелями.

— Ми не можемо залишатися тут.

Він повернув голову до дівчини.

— Ти маєш піти.

Аелі завмерла.

— Піти… куди?

Ноктір тихо сказав:

— Туди, де спить другий дракон.

Серце Аелі пропустило удар.

— Ще один?

Варіон кивнув.

— Блакитний дракон.

— Дракон природи.

Аелі пригадала легенду зі старих історій.

— Той, що спить у лісі?

— У глибині Зелених долин, — відповів Варіон.

Ноктір додав:

— Якщо він прокинеться, твої сили почнуть відкриватися.

Аелі мовчала.

Усе це було занадто.

Дракони.

Полювання.

Її доля.

— Я… не знаю, чи зможу.

Варіон повільно наблизився.

Величезна голова дракона зупинилася просто перед нею.

— Ти вже змогла.

Його голос був м’який.

— Ти прийшла сюди.

— Ти витримала темряву.

— І ти все ще стоїш.

Аелі глибоко вдихнула.

Страх нікуди не зник.

Але поруч із ним з’явилося щось інше.

Рішучість.

— Добре.

Вона підняла голову.

— Я піду.

Варіон тихо видихнув.

— Тоді часу мало.

Він розправив крила.

Величезні. Сріблясто-білі.

— Ми не встигнемо пішки.

Аелі здогадалася раніше, ніж він сказав.

— Ні…

Варіон трохи нахилився.

— Так.

Її серце почало битися швидше.

— Ти полетиш зі мною.

Аелі подивилася на нього.

Потім на величезні крила.

Потім знову на дракона.

— Я ніколи…

Ноктір тихо сказав у її думках:

— Перший раз завжди найважчий.

Аелі нервово засміялася.

— Ви, мабуть, жартуєте…

Але Варіон уже опустив крило до землі.

— Підіймайся.

Вона зробила крок.

Потім ще один.

Її ноги трохи тремтіли.

Аелі поклала руку на холодну луску.

Вона була гладка й міцна.

— Я впаду…

— Ні, — сказав Варіон.

— Я тебе не впущу.

Аелі зібрала всю свою сміливість.

І піднялася на спину дракона.

Світ одразу став іншим.

Висота.

Сила.

Вітер уже починав рухатися між крилами.

Ноктір підняв голову.

— Я залишуся тут.

Аелі здивовано подивилася вниз.

— Що?

— Я ще не можу покинути це місце.

Його очі блиснули.

— Але ми зустрінемось знову.

Варіон підняв крила.

Вітер ударив сильніше.

— Тримайся.

Аелі схопилася за виступи луски.

— Я готова!

Дракон зробив крок.

Потім ще один.

І раптом…

стрибнув.

Повітря різко підхопило їх.

Крила розкрилися.

Величезні.

Сильні.

Один удар.

Другий.

І земля почала швидко віддалятися.

Аелі широко розкрила очі.

Гори.

Річки.

Ліси.

Усе було під ними.

Вітер бив у волосся.

Серце калатало.

— Ми летимо…

Варіон тихо відповів:

— Тепер твоя дорога почалася.

І далеко попереду, за зеленими долинами…

прокидався інший дракон.