Розділ 15 Мисливець на драконів

Вітер з шумом увірвався до печери.

Разом із ним — запах металу, поту й диму.

Солдати.

Багато.

Їхні кроки глухо відбивалися від каменю. Ліхтарі піднялися вгору, світло ковзнуло по стінах печери.

Попереду йшов чоловік у чорному плащі.

Він рухався повільно. Спокійно.

Наче вже знав, чим усе закінчиться.

Аелі відчула, як холод пройшов по її спині.

Його очі.

Вони світилися тим самим фіолетовим світлом, що й у Ноктіра.

Варіон тихо загарчав.

— Я знаю тебе…

Чоловік зупинився.

Він подивився на двох драконів так, ніби перед ним стояли не легендарні істоти, а лише великі тварини.

— Минуло багато часу, Варіоне.

Його голос був рівний. Холодний.

— Але я не думав, що ти прокинешся саме сьогодні.

Аелі відчула, як Ноктір напружився.

Голос дракона знову прозвучав у її думках.

— Це він…

— Хто? — ледь чутно прошепотіла вона.

— Мисливець.

Чоловік повільно зняв капюшон.

Його волосся було темним, майже чорним. На лівій щоці тягнувся тонкий старий шрам.

Але найбільше лякали його очі.

Фіолетові.

Глибокі.

І порожні.

— Моє ім’я — Каел, — сказав він.

Солдати позаду нього вистроїлися півколом.

Арбалети піднялися.

Варіон розправив крила.

— Якщо зробиш ще крок, людино…

Каел усміхнувся.

— Ти не нападеш.

— Чому ти так впевнений?

Мисливець злегка повернув голову.

— Бо ти знаєш… для чого я тут.

Він повільно перевів погляд на Аелі.

І на мить у печері стало зовсім тихо.

Наче світ завмер.

— Ось вона…

Аелі відчула, як її серце почало битися сильніше.

— Ви… знаєте мене?

Каел зробив ще один крок уперед.

Солдати позаду насторожилися.

— Я шукав тебе багато років.

Варіон різко став між ними.

— Ти не підійдеш до неї.

Каел тихо засміявся.

— Підійду.

Він подивився прямо в очі дівчині.

— Бо вона належить мені.

— Я нікому не належу! — різко сказала Аелі.

Мисливець трохи нахилив голову.

— Ти навіть не знаєш… хто ти.

Ноктір загарчав.

Його голос прозвучав у голові Аелі.

— Не слухай його.

Але Каел уже говорив далі.

— Ти думаєш, що ти проста дівчина з маленького села?

Аелі мовчала.

— Ні.

Він зробив ще один крок.

— Ти народилася у ніч, коли печать драконів почала слабнути.

Серце Аелі стислося.

— І знаєш, хто був там?

Варіон напружився.

— Замовкни.

Але Каел лише посміхнувся.

— Я.

Аелі застигла.

— Що?..

Мисливець дивився на неї уважно.

— Я був там, коли ти народилася.

В печері стало холодніше.

— Я бачив світло, яке з’явилося над небом.

— І я знав… що одного дня ти станеш ключем.

Аелі ледве прошепотіла:

— Ключем… до чого?

Каел підняв руку.

Його пальці злегка засвітилися фіолетовим світлом.

— До сили, яка змінить цей світ.

Ноктір раптом сказав у її думках:

— Він бреше.

Але Варіон тихо додав:

— Не зовсім.

Аелі різко повернулася до дракона.

— Що це означає?!

Варіон мовчав кілька секунд.

А потім тихо сказав:

— Якщо всі дракони прокинуться…

Він подивився на небо, яке було видно крізь тріщину у скелі.

— Світ більше ніколи не буде таким, як раніше.

Каел посміхнувся.

— Саме так.

І раптом у його руці спалахнув темний кристал.

Ноктір різко загарчав.

— НІ!

Але було пізно.

Кристал розірвався світлом.

Гримнув вибух.

Камінь почав падати зі стелі печери.

Солдати закричали.

Варіон розкрив крила, захищаючи Аелі.

А коли пил трохи розвіявся…

Каела вже не було.

Лише його голос тихо відлунював у печері.

— Ми ще зустрінемось, Аелі…

І тоді Ноктір прошепотів у її думках:

— Тепер він точно знає… що ти жива.

Аелі стояла посеред уламків.

І вперше по-справжньому зрозуміла:

Полювання вже почалося.